Летела ворона по-над морем, смотрит — рак лезет; хап его и понесла в лес, чтобы, усевшись где-нибудь на ветке, хорошенько закусить. Видит рак, что приходится пропадать и говорит вороне: «Эй, воро'но, воро'но! Знав я твого' батька и твою матір — славні люди були!» — «Угу!» — ответила ворона, не раскрывая рта. «І братів і сестер твоїх знав, що' за добрі люди!» — «Угу!» — «Та вже хоч вони і гарні люди, а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішого над тебе». — «Эге!» — крякнула ворона во весь рот и упустила рака в море.