Весна. Вікна одчинені. Вечірній вітер приносить запах молодих беріз. Я дописав останню сторінку і глянув у вікно. Ніби зачепившись за шпиль Адміралтейства, на небі стоїть повний Місяць. З репродуктора линуть солодкі звуки скрипки. Все, як тоді, багато років тому… Але тепер я дивлюся на Місяць іншими очима. Це вже не далекий, недоступний супутник Землі. На його поверхні залишились сліди моїх ніг. Вони й зараз такі ж свіжі, ніби я щойно пройшов по всипаному попелом і космічним пилом ґрунту Місяця.
Іноді все це здається мені сном…
Поряд з моїм кабінетом кабінет Тоні. Вона вже, як і я, професор.
З їдальні доноситься спів мого сина, школяра.
Біля мене на килимі лежить мій улюблений пес — чорний пудель Джипсі. Я назвав його на спомин про іншого Джипсі, якого покинув на Зірці. Яка зворушлива була розлука!
Я не перериваю зв’язку з моїми кецівськими друзями. Недавно я закінчив велику книгу «Біологічні досліди на Зірці Кец». Матеріалом для неї були роботи Шликова, який люб’язно надіслав їх мені, Крамера і мої власні. Вийшла надзвичайно цікава книга. Я вже здав її до друку. Закінчивши її, мені хотілося ще раз пережити всі пригоди мого не зовсім звичайного одруження. І от я закінчив і цю книгу.
Всі мої кецівські друзі живі й здорові. Зоріна вийшла заміж за директора Пархоменка. Крамер, видужавши, сприйняв це, як і годиться нормальній людині: не дуже радісно, але й не роблячи з цього драми. Палій-Євгеньєв працює головним інженером-конструктором і «обльотчиком» ракет. Тюрін підготовляє подорож за межі Сонячної системи. Він рішуче не хоче старіти.
…Мій син співає «Марш Зірки Кец». Скільки разів я розповідав йому про Зірку. Він тільки й мріє про те, як полетить на Зірку, коли виросте великим. І він, мабуть, буде зоряним жителем.