ЗА КІЛЬКА днів, коли ущух жах, викликаний екзекуціями, дехто із тварин пригадав собі або думав, що собі пригадує, що Шоста Заповідь заповідала: «Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини.» І хоч усі старались не згадувати цього в присутності свиней чи собак, усі відчували, що недавні вбивства протирічать цій Заповіді. Конюшина попрохала Беніяміна прочитати їй Шосту Заповідь, а коли Беніямін, як звичайно, не схотів мішатися у такі справи, вона привела Дерезу. Дереза прочитала їй Заповідь. Вона звучала: «Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини без причини ». Останні два слова якось вискочили тваринам із пам’яти. Та тепер вони побачили, що Заповіді не порушено, бо ясно була причина вбити зрадників, що увійшли в згоду з Біланом.
У цьому році тварини працювали ще важче як у минулому. Відбудова вітряка зі стінами, удвоє грубшими як раніш, та закінчення його у визначений термін, поруч із звичайною працею в Колгоспі, вимагали велетенського зусилля. Нераз тваринам здавалось, що їхній трудодень довший, а харчування гірше як за Джонса. Кожної неділі вранці Квікун, тримаючи ратицею довгий клапоть паперу, відчитував їм ряди чисел, що доказували, як продукція в харчовій промисловості зросла на двісті відсотків чи на триста відсотків, чи нарешті на п’ятьсот відсотків, залежно від продукту харчування. Тварини не бачили ніякої причини не довіряти йому, тим більше, що вже були неспроможні пригадати собі умовини перед Бунтом. Проте вони собі нераз міркували, що липше б мати менше чисел, а білше харчу.
Усі накази приходили тепер через Квікуна, або якусь іншу свиню. Самого Наполеона можна було бачити прилюдно лише раз на два тижні. Коли він появлявся, супроводив його вже не тільки почет із собак, а й чорний півень, що крокував перед ним і виконував обов’язки сурмача, бо трубив голосне «к у к р і к у» заки Наполеон брав слово. Розказували, що навіть у панському будинку Наполеон мешкав в окремих покоях. Він їв страву окремо, завжди з столового сервізу марки Краун Даби, що стояв у скляній шахві в вітальні, а слугувало йому двоє собак. Було об’явлено також, що так само як і в дві інші річниці, стрілятимуть з рушниці раз у рік в день Наполеонового народження.
Про Наполеона тепер ніколи не говорили прямо як про Наполеона. Про нього згадували завжди в урядовому стилі як про «Нашого Вождя, Товариша Наполеона»; свині кохалися у вишукуванні для нього таких титулів як Батько Усіх Тварин, Пострах Людства, Опікун Кошари, Друг Качат і таке інше. Квікунові сльози котилися по щоках, коли у своїх промовах згадував про Наполеонову мудрість, добрість його. серця, та про його глибоку любов до тварин усього світу, а особливо до нещасних тварин, що живуть ще у темноті й неволі по інших хуторах. Стало звичкою приписувати Наполеонові заслугу при кожному досягненні і кожному щасливому збігові обставин. Часто можна було чути, як якась курка згадувала в розмові з другою: «Під керуванням нашого Вождя, Товариша Наполеона, я знесла п’ять яєць за шість день»; нераз дві корови, п’ючи з насолодою воду аставка, вигукували: «Як ця вода знаменито смакує завдяки мудрому проводові Товариша Наполеона!» Загальні почування хутора влучно висловлювала поема під заголовком «Товариш Наполеон», що її склав Мінім і що звучала так:
Від берегів дрімучого ставка,
Від ясних клунь і від ланів щасливих,
Від колосу, що котиться по нивах,
Від Хапая, Рябої і Гнідка,
Від плуга, від комбайну, борони
І від ягнят, що клоняться до книг,
Уклін тобі і честь Наполеоне,
Хто щастя день нам як чертог воздвиг.
Хвала тобі, кого зовуть тварини
Вождем своїм і другом прав звіриних,
Тобі, хто чітко начертав усім
Нам ратицею Заповідей Сім.
Наполеон похвалив цю поему і наказав записати її на другому кінці стіни великої клуні, (на одному було Сім Заповідей). Над поемою Квікун намалював побіллю портрет Наполеона у профіль.
Тимчасом Наполеон вів за посередництвом Скавутишина складні переговори з Фридрихом та Пількінгтоном. Стоси дров усе ще стояли непродані. Фридрихові більше хотілось заволодіти ними, та він не давав задовільної ціни. В цей сам час, відновилися чутки, що Фридрих змовився з своїми наймитами, щоб напасти на Колгосп Тварин та знищити вітряк; такі заздрощі викликало в нього будування вітряка. Стало відомо, що Білан переховується у Дериполі. В середині літа тварин схвилювала вістка, що три курки виступили і призналися, як з Біланового надхнення ввійшли у змову вбити Наполеона. Над ними негайно виконано смертний присуд. Вжито нових заходів, щоб Наполеонові запевнити безпеку. Четверо собак пильнували його ліжка вночі, по одному на кожнім кінці, а одна молода свиня на ім’я Червоноокий мала завдання куштувати кожну його страву, заки він брався до їжі, щоб впевнитись чи до неї не підсипали отрути.
Приблизно саме в цей час об’явлено, що Наполеон домовився продати стоси дров Пількінгтонові. Він намірявся також скласти формальний договір про обмін деякими продуктами між Колгоспом Тварин та Лисичим Гаєм. Хоч переговори велись через Скавутишина, відносини між Наполеоном та Пількінгтоном були зараз майже дружні. Тварини не довіряли Пількінгтонові як людській істоті, але значно більше воліли його ніж Фридриха, якого боялись і ненавиділи. Разом з тим, як став наближатись кінець літа та день закінчення вітряка, чутка, що колгоспові загрожує зрадницький напад, ставали сильніші й сильніші. Розказували, що Фридрих замишляє виставити проти них двадцятеро людей, усіх озброєних рушницями і що він вже підкупив урядовців та поліцію, і якщо йому раз пощастить захопити купчу на Колгосп Тварин, вони дивитимуться крізь пальці на цілу справу. Ще більше, жахливі оповідання про жорстоке обходження Фридриха з своїми тваринами проникали з Дериполя. Він забатожив на смерть стару коняку, морив голодом корів, убив собаку, кинувши її у піч, забавлявся вечорами тим, що привязував півням до пазурів відламки жилеток і тоді силував їх боротись між собою. Тваринам кипіла у жилах кров з обурення, коли вони чули що діється з їхніми товаришами, нераз вони голосно домагалися дозволу, одностайно вирушивши, напасти на Хутір Дериполе, прогнати людей та визволити тварин. Але Квікун радив їм уникати невчасних вчинків і довіряти стратегії Товариша Наполеона.
Одначе огірчення проти Фридриха тривало далі. Одного недільного ранку Наполеон появився в клуні і пояснив, що він ніколи ні на хвилину не думав про можливість продати стоси дров Фридрихові; він вважав, що мати діло з такими шахраями — нижче його гідности. Голубам, що їх все ще висилали поширювати вістки про Бунт, заборонили сідати в Лисичому Гаю; крім цього їм наказали покинути дотеперішнє гасло «Смерть Людству» і замінити його на »Смерть Фридрихові». Пізнім літом виплило ще одно Біланове крутійство. Пшениця заросла бур’яном; виявилось, що колись підчас своїх нічних відвідин Білан досипав бур’янового насіння дозаготовленого для сівби зерна. Гусак, що був полигачем у цій змові, визнав свою вину перед Квікуном і негайно покінчив самогубством, проковтнувши дев’ять ягід пасльону. Крім цього тварини дізнались, що Білан ніколи, — як дехто між ними досі вірив — не одержував ордену «Герой Тварин Першої Кляси». Це була тільки байка, що її сам Білан поширив незабаром після Бою під Корівником. Його не тільки не відзначили: навпаки, йому зробили суворе завваження за боягузство у бою. І знов частина тварин вислухала це з деяким збентеженням; та Квікунові незабаром вдалося переконати їх, що вони помиляються у своїх спогадах.
Восени велетенським, виснажним зусиллям (бо треба було водночас і обжатися) вітряк закінчено. Залишалося ще вставити машини. Скавутишин вів переговори про купівлю; але сама будова була вже готова. У невтомній борні з усілякими перепонами, не зважаючи на брак досвіду, на примітивне приладдя, на непривітну долю і на зраду, — працю закінчено своєчасно, в передбачений день! Тварини, вимучені та щасливі, раз-у-раз обходили свій архитвір; він їхнім очам здавався ще кращим як за першого разу. Більше того, стіни були тепер удвоє товстіші. Ніщо, хіба що розривні засоби, не могло їх на цей раз зруйнувати! А коли вони думали про те, як доводилось працювати і скільки разів вони перемагали зневір’я; коли думали про цю незмірену ріжницю, що наступить у їхньому житті, як крила обертатимуться, а динами будуть діяти — коли вони думали про все те, втома покидала їх і вони, вигукуючи переможно, підстрибували довкола вітряка. Сам Наполеон, у супроводі собак і півня, прийшов оглянути завершений твір. Він особисто привітав тварин з нагоди їхнього досягнення і повідомив, що вітряк називатиметься Вітряком ім. Наполеона.
За два дні тварин скликано на надзвичайні збори у клуні. Вони оніміли від несподіванки, коли дізналися, що Наполеон продав стоси дров Фридрихові. На другий день мали приїхати Фридрихові вози й почати вивозити дрова. За ввесь час своєї удаваної дружби з Пількінгтоном, Наполеон був направду у таємній догоді з Фридрихом.
Усі зносини з Лисичим Гаєм перервано. Пількінгтонові переслано образливі листи. Голубам наказано оминати Дерипільський Хутір і змінити гасло «Смерть Фридрихові» на «Смерть Пількінгтонові». Водночас Наполеон запевнив тварин, що вістки про напад, що буцімто загрожував Колгоспові Тварин зовсім безпідставні і що оповідання про Фридрихову жорстокість до своїх тварин у великій мірі переборщені. Усі ці чутки походили мабуть від Білана та його агентів. Тепер виявилось, що Білан таки не переховувався на Дерипільському Хуторі; поправді він ніколи в житті там не бував; він проживає, як розказують, серед великих розкошів у Лисичому Гаю і в дійсності був за останні роки на утриманні Пількінгтона.
Свині не тямились з захоплення Наполеоновою хитрістю. Вдаючи дружбу з Пількінгтоном, він примусив Фридриха піднести ціну на дванадцять фунтів. Але висока якість Наполеонового розуму, казав Квікун, виявляється в тому, що він по суті не довіряє нікому, навіть Фридрихові. Фридрих хотів заплатити за дрова чимось таким, що називають чеком; здається, що це клаптик паперу, де записана обіцянка заплати. Та якомусь Фридрихові не обдурити Наполеона. Він зажадав заплати правдивими п’ятифунтовими банкнотами, що їх треба було передати ще до вивозу дров. Фридрих уже розрахувався. Заплаченої ним суми якраз стане на купівлю машин для вітряка.
Тимчасом дрова з великим поспіхом вивезено. Коли вони вже зникли, відбулися другі надзвичайні збори тварин для оглядин Фридрихових банкнотів. Наполеон, прикрашений обидвома орденами, спочивав на застеленім соломою помості, гроші лежали збоку, дбайливо складені у громадку на полумиску з порцеляни, принесенім з панської кухні. Тварини, проходили гужем і кожна по черзі вип’ялювала очі на скарбі Гнідко підсунув морду, щоб понюхати банкноти, і тендітні білі клаптики заворушилися й зашаруділи від його віддиху.
За три дні знялась жахлива буча. Стежкою, що вела під гору, з смертельно блідим обличчям, пригнався на вельосипеді Скавутишин. На подвір’ї він кинув його на землю іметнувся просто у панський будинок. Через хвилину здушений, оскаженілий вигук почувся з Наполеонових покоїв. Вістка про те, що сталось розповсюдилась колгоспом немов степовий пожар. Банкноти були фальшиві! Дрова дістались Фридрихові даремно!
Наполеон негайно скликав усіх тварин і жахливим голосом проголосив смертний присуд на Фридриха. Коли Фридриха схоплять, сказав він, його зварять живцем. Заразом він попередив їх, що після цього зрадницького вчинку треба чекати усього найгіршого. Кожної хвилини Фридрих та його наймити можуть почати здавна сподіваний напад. Крім цього,; у Лисичий Гай послано чотири голуби з злагідливими листами; була надія, що листи ці спричиняться до відновлення добрих відносин з Пількінгтоном.
Напад стався другого дня вранці. Тварини якраз снідали, коли бігом примчались вартові з вісткою, що Фридрих та його прихильники вже за п’ятизасувними ворітьми. Тварини, відважно пустились їм назустріч, та цей раз не судилась їм легка перемога, як у бою під Корівником. У ворогів було люду п’ятнадцять чоловік, між ними з пів десятка озброєних рушницями; наблизившись на п’ятдесят ярдів, вони зразу відкрили вогонь. Тварини не годні були встояти перед жахливими вибухами та жижким шротовинням і, не зважаючи на зусилля Наполеона та Гнідка, що намагались їх вишикувати в лави, їх відкинено назад. Багато зпоміж них були вже поранені. Вони повтікали у будівлі колгоспу і визирали обережно крізь щілини та дірки, що остались по суках. Ціле велике пасовище, включно з вітряком, було у ворожих руках. На хвилину навіть Наполеон неначе отетерів. Він крокував мовчки туди-сюди, махаючи випростаним хвостиком. Тужливі погляди усіх бігли в напрямку Лисичого Гаю. Коли б Пількінгтон з наймитами прийшов їм на допомогу, можна б ще виграти сьогоднішній день! В цей мент повернули чотири голуби, вислані попереднього дня; один із них держав клаптик паперу з відповіддю від Пількінгтона. На ньому було написано олівцем: «Так вам і треба.»
Тимчасом Фридрих та його наймити спинились біля вітряка. Тварини стежили за ними і враз загомоніли з переляку: двоє людей добуло плешню й біяк. Вони брались руйнувати вітряка.
«Неможлива річ, вигукнув Наполеон. — Стіни, що ми їх збудували, затовсті на те. Вони не зможуть зруйнувати його навіть за тиждень. Відвага, товариші!»
Але Беніямін далі напружено стежив за рухами людей. Двоє з плешнею і біяком свердлили дірку близко підвалин вітряка. Помалу, з майже розвеселеним виразом, Беніямін кивав мордою.
«Я так і думав, — сказав він. — Чи не бачите, що вони роблять? За хвилину вони накладуть пороху в ту дірку.»
Тварини чекали з жахом. Тепер було неможливо наважитись вийти з сховища, що ним для них стали будівлі. Через декілька хвилин побачили, що люди розбігаються у всіх напрямках. Враз роздався вглушливий грюкіт. Голуби крутнем піднялися вгору, а всі тварини крім Наполеона попадали ниць, закриваючи обличчя. Коли повставали, побачили що дим повис величезною хмарою над місцем де знаходився вітряк. Вітерець відніс її поволі. Вітряк перестав існувати!
Цей образ повернув тваринам втрачену відвагу. Ще недавно вони відчували страх і розпуку; тепер ці почуття затопила хвиля обурення на цей підлий, ганебний вчинок. Роздались могутні заклики до помсти. Не чекаючи на дальші накази, вони однією лавою пішли у наступ прямо проти ворога. На цей раз вони не зважали на шріт, що градом посипався на них. Бій був дикий, завзятий. Люди стріляли раз — по-раз, а коли тварини зіткнулися з ними, почали періщити їх палицями та тяжкими чобітьми. Полягли: корова, троє овець і дві гуски; між тваринами майже кожне було ранене. Навіть Наполеонові, що керував операціями, стоячи . позаду, куля стяла кінчик хвостика. Але й люди були не без втрат. Гнідкові копита розтрощили трьом голови; іншому, корова рогом проколола черево; іншому собаки трохи-трохи не здерли штанів. Дев’ять собак з Наполеонової особистої охорони дістали від нього наказ піти в обхід, користаючи з прикриття, що давав живопліт. Коли вони з лютою гавкотнею появилися збоку людей, між людьми счинився переполох. Вони побачили, що їх обходять. Фридрих гукнув на своїх людей тікати поки ще є змога. За мить вороги-страхополохи задали чосу, рятуючи власну шкуру. Тварини гнались за ними аж до краю поля; а коли ті пробирались крізь терновий живопліт, почастували їх парою останніх стусанів.
Вони перемогли, але були втомлені й закривавлені. Помалу пошкандибали назад до колгоспу. Поляглі товариші, що лежали розпростерті на траві, зворушили багатьох з них до сліз. У жалібному мовчанні вони спинились на хвилину на місці, де колись стояв вітряк. Так, вітряк щез, а з ним майже безслідно щез їхній труд. Навіть підвалини були частково зруйновані. На цей раз вони вже не могли вжити каменю з руїн для відбудови, як раніше. На цей раз щезло й каміння. Сила розриву розкидала його на сотні ярдів. Здавалось, що вітряка ніколи й не було.
Коли вони вже наближались до колгоспу, назустріч їм вибіг підплигуючи Квікун. Хвостик микався йому жваво, увесь він сяяв з задоволення. Тварини почули як від обійстя пронеслось врочисте гудіння рушниці.
«Для чого це рушниця стріляє?» — спитав Гнідко.
«Щоб відсвяткувати нашу перемогу», — відгукнув Квікун.
«Яку перемогу?» — Сказав Гнідко. З колін йому капала кров, він загубив підкову, розбив собі копито, з десяток шротовин засіло йому в задній нозі.
«Яку перемогу, товаришу? А чи ми не прогнали ворога з нашої землі — з святої землі Колгоспу Тварин?»
«Але вони знищили вітряк. А ми працювали над ним два роки!»
«Ну, то й що? Збудуємо інший вітряк. Збудуємо шість вітряків, коли нам сподобається. Ти, товаришу, не дооцінюєш нашого могутнього досягнення. Ворог займав оцю землю, де ми зараз стоїмо. А тепер — завдяки мудрому проводові Товариша Наполеона — ми відвоювали все,до останньої п’яді!»
«Отже ми тільки відвоювали те, що мали раніше» — сказав Гнідко.
«У цьому наша перемога» — відказав Квікун.
Тварини пошкандибали на подвір’я. Шротовини під шкурою в Гнідковій нозі боляче щеміли. Він бачив перед собою важку працю відбудови вітряка від підвалин і в уяві запрягався вже до виконання цього завдання. Та йому вперше прийшло на думку, що йому вже повних одинадцять років і що його великі м’язи вже може не зовсім ті, що давніше.
Та коли тварини побачили як лопоче прапор, почули постріли з рушниці — сім раз вистрілила рушниця — і почули Наполеонову промову, що вітала їх і хвалила за їхню поведінку, їм здалося, що врешті решт за ними велика перемога. Тваринам, що полягли в бою влаштовано врочисті похорони. Гнідко з Конюшиною тягли воза, що правив за мари, а Наполеон сам крокував на чолі походу. Два повні дні призначено на святкування. Були там пісні, промови, знов стрілянина з рушниці і спеціяльні подарунки: яблуко кожній тварині, дві унції зерна кожній птиці, три сухарі кожній собаці. Повідомлено, що бій називатиметься боєм під Вітряком і що Наполеон встановив нове відзначення «Орден Зеленого Знамени», що його вже надав сам собі. Серед загальних веселощів забуто про нещасливу справу з банкнотами.
Кілька днів пізніше свині натрапили в льоху панського будинку на скриньку віскі. Спочатку, коли будинок займали, її не помічено. Того вечора з панського будинку неслися голосні звуки пісень; на загальне здивовання, чути було між ними ноти з «Звірів Англії». Біля пів на десяту усі виразно бачили, як Наполеон у старому Джонсовому капелюсі виринув із задніх дверей, прогаталав довкола подвір’я і щез знову в дверях. Ранком будинок стояв сповитий у глибоку тишу. У свиней не помічалось найменшого руху. Наближалась дев’ята, коли появився Квікун; ступав поволі й пригноблено;очі йому посоловіли, хвостик в яло повис, усе вказувало на те, що він поважно занедужав. Він скликав тварин і заявив, що приносить їм жахливу новину: Товариш Наполеон вмирає!
Почулося жалібне голосіння. Перед дверима до панського будинку розстелили солому; тварини увіходили на шпиньках з слізьми в очах вони запитували одне одного що робитимуть, коли смерть забере від них їхнього Вождя. Розійшлася чутка, що це таки Білан зумів досипати отрути до Наполеонової страви. Об одинадцятій Квікун вийшов і оголосив нову заяву. Як свій останний вчинок на землі, Наполеон видав урочистий закон: вживання алкоголю каратиметься смертю.
Проте над вечір Наполеонові наче трохи покращало, а другого ранку Квікун зміг заявити тваринам, що він незабаром видужає. Цього ж дня над вечір Наполеон був уже за працею, а на другий день усі дізналися, що він дав Скавутишинові інструкції купити у Вілінгдоні брошури про пивоварство та перегін. За тиждень Наполеон видав наказ заорати малий вигін за садом, що його початково хотіли відокремити як пастівник для нездібних до праці тварин. Повідомлено, що пасовище витравлене і потребує нового засіву. Але незабаром стало відомо, що Наполеон наміряється засіяти його ячменем. Приблизно в цей час стався чудний випадок, що його мало хто вмів собі пояснити. Однієї ночі, біля дванадцятої години на подвір’ї почувся голосний тріск; тварини метнулися з стоянок. Ніч була місячна. Під задньою стіною великої клуні, де були записані Сім Заповідей, лежала драбина, зламана на двоє. Квікун, хвилево приголомшений, лежав розпростертий побіч неї, під рукою лежали: ліхтарня, квач і перекинений глечик з побіллю. Собаки негайно оточили Квікуна колом і провели його до панського будинку, як тільки він годен був іти. Ніхто з тварин не міг уявити собі в чому справа, за винятком Беніяміна, що кивав мордою з тямучим виглядом, наче все збагнув, та не хотів нічого сказати.
Але за кілька день Муріель, перечитуючи Сім Заповідей про себе, помітила, що між ними є ще одна, що її тварини хибно пам’ятали. Вони думали, що п’ята Заповідь була «Хай жодна тварина не п’є алкоголю», та там було ще два слова, що якось забулися. По правді Заповідь звучала: «Хай жодна тварина не п’є алкоголю над міру.»