Недалеко від лісничівки текла річка Луква. Вона була невеличка й весело журкотіла по камінню.
Тільки ж, як кожна гірська річка, була норовиста. Коли падали дощі, вона швидко прибувала, робилася бурою, прудкою й повноводою. Але в погідний, літній час вона журкотіла собі по мілкій ріні, й її вода лагідно сріблилася на сонці. По той бік Лукви шумів ліс.
Незабаром Сільва стала ходити пити воду до річки. Правда, спочатку пішов з нею тато, але побачивши, що саренка, напившись, повертається назад, до садка, залишив це Славкові. Згодом Сільва й сама ходила на водопій. Вона паслася над берегами річки, де росла соковита трава. Туди заходив і Славко. Він залюбки ловив рибки в річці. Отак прибігали до нього сільські хлопці, вони брали старі, діряві горщики, решета з кухні та бляшані коробки і з оцим приладдям влазили в річку. Тут стояли тихцем та дожидали. Коли ж надпливала дещо більша рибка й ховалася під камінь, вони обступали його та обкладали своїми горщиками. Один з хлопців підважував камінь, а тоді ціла компанія наближувала швидко горщики та підносила їх угору. Мутна вода збігала крізь дірки, а в котромусь горщику тріпалася рибка. Та дуже часто малі рибалки в горщиках не знаходили нічого, крім піску на дрібних камінчиків. Інколи вони навіть сварилися при тому, обвинувачуючи один одного, що, мовляв, зле тримав горщик і дозволив рибці втекти. Все ж таки це була приємна забава, і Славко любив її. Так хлопці рибалили, а Сільва паслася на берегу. Часом вона переставала пастися, та, піднісши голову, дивилася на той бік річки. Відтіля долітав шум лісу й таємні голоси його жителів: пташок та тварин, що десь блукали в гущавині.
Сільва прислухалась до цих голосів і розуміла їх напевно краще, як людську мову. Тож одного вечора, коли сутінки впали на землю, а голоси лісу стали виразніші, вона, покірна відвічному кличеві і вродженому інстинктові, через річку пішла в ліс.
Спочатку все тривожило Сільву. Шум лісу, голоси птахів, навіть нічна тиша. Тож ішла дуже обережно, прислухаючись до кожного шелесту, кожен звук її полохав. Але вона вправно пробиралася на своїх тонких ніжках крізь кущі й гущавину.