На натертій лаком, блискучій підлозі нові члени сім’ї робили свої перші кроки. Спочатку боязко та несміливо розглядали нову обстанову, а потім стали незграбно, повільно посуватися вперед.
— Ой, мамо, лізуть! — крикнув Славко.
— А як вони будуть називатися та що у нас робитимуть? — запитала Ляся.
Мама взяла за крайчик щита більшу черепаху та піднесла її в повітря. Куці ніжки та короткий хвостик смішно затріпались.
— Цього старшого назвемо Ілля Данилович. Він з походження грек і приїхав сюди з далекого півдня, з-над теплих, морських берегів. Його горішній щит складається з менших лусок, що мають жовте й бронзове забарвлення. А цю рогову масу, що вони з неї побудовані, називають шільдкретом; тому й ці черепахи називаютея шільдкретовими. Ілля Данилович буде чоловіком нашої Таньки. Оці два малі є побратими Клим і Максим. Вони будуть джурами Іллі Даниловича та Таньки, вони прислужуватимуть їм.
Діти плескали в долоні від радости, Славко навіть підстрибував на одній нозі.
— Ах, мамо, це буде чудесно!
— Передусім, вони мусять відпочити, — сказала мама, — їх щойно привезли з далекої подорожі, з півдня, і вони хочуть пити й їсти.
Мама принесла з кухні велику миску та наповнила її водою. Діти кинули черепах до води. Тоді, як на землі вони були неповороткі та незграбні, у воді стали плавати дуже вправно, перебираючи своїми пласкими ніжками. Воду вони розрізали головою. Для цього мабуть вона була сплюснута з боків і загострена на переді.
— Хоч тепер і весна, але для південних черепах ще надто холодно на дворі. Навіть наша Танька спить ще в коморі, у своїй коробці. Поки настануть теплі дні, черепахи житимуть у хаті.
Так вирішив тато.
У лісничівці було багато різних скриньок, і знайшлась одна, що мала скляні стіни. До цієї скриньки насипали піску й пустили туди черепах.
— Що ми дамо їм їсти, мамо? — питала Ляся.
— Черепахи їдять рибок. Ми постараємося ловити їх в річці. Поки ж дамо черепашкам салати, та спробуємо, чи не їли б вони лушпинку з яблука.
Отже, принесли кілька листочків салати й поклали перед черепахами. Розкриваючи поволі свої малі ротики, вони стали відкушувати зелень, смакуючи з очевидним задоволенням. їли дуже повільно. Черепаха ніколи не спішить. Дуже поволі ходить, поволі й розважно їсть, тільки плаває досить швидко й вправно.
Так почали своє життя в лісничівці троє громадян: Ілля Данилович, і його джури Клим та Максим.