Не уявляєм, як ти тлієш,
як у землі сирій лежиш, —
бо завше ти живеш, гориш,
бо вічно духом пломенієш.
Ще ти воскреснеш, зазорієш,
в мільйонах встанеш, закипиш:
чого, чого, народе, спиш,
чом не дерзаєш ти, не смієш? —
Тебе замучили кати…
Омарсельєзені світи
взялись жалобою та горем.
Заприсягаєм: в час побідний —
хай смерть — а ворога поборем!
О брате наш, о любий, рідний..