І
У цім оповіданні мовиться про те, що трапилося б із людьми, якби вони опинилися на Місяці. Звісно, пригоди цих людей вигадані — усе діялось уві сні. Читаючи оповідання, ви певне й самі помітите подекуди такі недоречності, які, коли б вони відбувалися насправжки, мусили б чимало спантеличити дієвих осіб в оповіданні. Проте, не думайте, що коли це все сон, то й усе в нім неправдиве. Ні, те, що оповідається про самий Місяць, про будову його поверхні та про умови життя на нім — все це безперечно правдиве, і ви можете сміливо цьому вірити. Неправдиві лише деякі дрібниці, що їхня неприродність сама впадає в око. Оповідачеві довелося розповідати своє оповідання, як сон, — інакше він не міг би перенести своїх героїв на Місяць і примусити їх блукати по його поверхні, хоч там нема повітря й нічим дихати.
А справді, жадна людина ще не побувала на Місяці. На літаку або дирижаблі до нього не долетіти. Між Землею та Місяцем лежить чотириста тисяч кілометрів зовсім порожнього простору, де немає ні повіту, ані найменших слідів будь-якого іншого газу. А хіба можна рухатися на дирижаблі або літаку в абсолютній порожнечі? Адже дирижабль не падає лише тому, що його підтримує повітря; він власне плаває в повітрі так самісінько, як плаває в океані підводний човен. Літак — той спирається на повітря своїми «підтримними площинами», які ми часто неправильно звемо його крилами (неправильно, бо крилами махають, а літак ними не махає).
Отже, літак та дирижабль — непридатні до подорожі на Місяць. Якщо потрібно було б приставити на Місяць не людину, а якусь неживу річ, то на це здалася б гармата. Вам здається, що ми не зможемо колись закинути гарматня на Місяць? Це вам так здається, бо ніхто ще не бачив, щоб кинута вгору річ та не впала назад на Землю. Та зараз ви зрозумієте, що думка закинути гарматень на Місяць — не безглузда.
Якими шляхами летіли б гарматні, кинуті гарматою з великою швидкістю:
1 — з швидкістю 11 кілометрів на секунду; 2 — з швидкістю 8 км. на сек.;
3 й 4 — з швидкістю 8 км. на сек.
Шляхи гарматнів, кинутих із дуже великою швидкістю.
А — з швидкістю 8 км. на сек.; В — понад 8 км.; В — 11 км.; Г — понад 11 км.
Уявіть собі, що ви стоїте на верховині високої гори, біля гармати, поставленої без нахилу. З гармати стріляють гарматнями, шляхи гарматнів, звичайно, викривляються до землі й, нарешті, упираються в неї. Що з більшою швидкістю вилітає гарматень, то далі він залітає, отож і далі лежить та точка, де шлях гарматня зустрічає поверхню землі. Ви можете тепер уявити собі таку швидкість гарматня, за якої кривина його шляху стає однаковою з кривиною земної поверхні. Такий гарматень летітиме ввесь час на однаковій віддалі від землі й ніде з нею не стрінеться.
Інакше сказати, такий гарматень повік кружлятиме навколо земної кулі, ніби якийсь малесенький місяць, тільки багато швидше. За якої швидкости це станеться, можна вирахувати заздалегідь. Обчислення показують, що гарматень безупинно кружлятиме коло Землі тоді, коли його кинуто із швидкістю 8 кілометрів на секунду.
А що станеться з гарматнем, якщо кинути його ще швидше? Як він летітиме за швидкости 9 або 10 кілометрів на секунду? Тоді він полетить не кружка, а витягненою замкненою лінією, що біжить далеко від Землі вглиб небесних просторів — тим далі, що більша швидкість. Уже за швидкости 11 кілометрів на секунду гарматень відлітає на таку відстань, як до Місяця, а ще за більшої швидкости може досягти якої хочете планети.
Теперішні гармати ще далеко не досягли цієї швидкости. Гарматні найдалекострільніших гармат вилітають із швидкістю 13/4 кілометра на секунду. Тому ми не можемо ще «стріляти в Місяць», але дуже можливо, що зможемо зробити це в майбутньому. Чого не можна здійснити сьогодні, може пощастить зробити завтра.
Та коли можна сподіватися кинути колись гарматень на Місяць, то чи не можна зробити всередині такого гарматня каюти для людини? Це можна б зробити, та тут ось ще яка справа: чи видержить людина постріл? Виявляється, що ніколи не видержить. Людину, посаджену всередину гарматня, так само ударить, як і тоді, коли б вона стояла перед горлом гармати й гарматень полетів би на неї. Не забувайте, що такий гарматень летить ще й багато скорше за найшвидші теперішні гарматні. Тут ніякі мудрування не допоможуть. Вилетіти живим з гармати на Місяць — річ неможлива.
Дехто з вас може скаже, що в цирках показують людину, якою стріляють із гармати, і вона лишається живою. Але ця циркова гармата не справжня. Людина в циркові вилітає з гармати не від вибуху пороху, а від спуску тугої пружини; дим з гармати, що ви бачите, роблять навмисне, щоб схоже було на справжню гармату; це зовсім не дим від пострілу. Із справжньої гармати людина живою не вилетить.
Отже, і гармата не в силі допомогти дістатися ніби до Місяця, хоч вона й могла б закинути туди неживу річ. Здається, ніби нема жадного способу здійснити таку подорож. Довго думали, що людям ніколи не пощастить не тільки полетіти на Місяць, а навіть вилетіти за нашу атмосферу. А проте, спосіб це зробити знайдено, — знайшла його та сама людина, що написала подане далі оповідання. Це оповідання написане давно (1887 р.), а через 15 років упертих роздумів автор оповідання вигадав спосіб долетіти до Місяця й вернутися назад не тільки уві сні, а й справді. Що це за спосіб — зараз з’ясуємо.
II
Дирижабль-ракета підлітає до Місяця (картина майбутнього)
Машина літати на Місяць і на планети — «зореліт» — не буде схожа ні на літака, ні на дирижабль, ні навіть на гармату. Зореліт найбільше схожий буде на ракету. Багатьом із вас, мабуть, доводилося бачити ракету, що гарно знімалася догори на тлі нічного неба. Знаєте, чому вона летить?
Ракета — це рурка, начинена порохом, з одного кінця закрита, а з другого відкрита. Порох з відкритого краю запалюють, тримаючи ракету цим кінцем донизу. Дим густим і струмком витікає вниз, а сама ракета летить угору. Не думайте, що ракета летить угору, відштовхуючись цим струмком диму від навколишнього повітря. Ні, вона полетіла б і тоді, коли б навколо зовсім не було повітря. Причина руху ракети інша: ракету підштовхує той газ, що втворюється всередині її; цей газ в один бік витікає вільно, а в другий бік, де немає виходу, — тисне. Тут відбувається те саме, що і й при пострілі з рушниці: стиснутий газ, що утворюється підчас вибуху порохового набою, викидає кулю в один бік і разом з тим відштовхує рушницю в другий бік. Тому огнепальна зброя дуже «відбиває» при пострілі. Завдяки цьому «відбоєві» ракета летить угору. Повітря для її польоту зовсім не потрібне; вона б так само летіла й там, де немає повітря.
Ось чому ракета може здатися для польотів за атмосферу. Уявіть собі величезну ракету — десятки метрів завдовжки й відповідної грубини; у ній є каюта для людей, впоряджена так, що люди з неї можуть керувати горінням вибухової речовини, як машиніст керує горінням вугілля в паротязі. Якщо вибухові речовини ракети згорятимуть поступово, ракета зніматиметься плавко, без різких струсів та поривів. А тимчасом швидкість її збільшуватиметься ввесь час, доки триватимуть вибухи; коли буде достатній запас «палива», ракета зможе, як показують обрахунки, за досить короткий термін дійти будь-якої швидкости. Довівши швидкість до 11 кілометрів на секунду, люди зможуть, як ми вже знаємо, вилетіти за атмосферу й долетіти до Місяця.
Отож, у ракеті не буде такого навального наростання швидкости, як то буває з гарматнем, що так згубно впливає на все живе. Своєї величезної кінцевої швидкости ракета набуває плавко й поступово, без жадної небезпеки для її пасажирів. Друга визначна прикмета ракетного зорельота та, що пасажири зможуть керувати його польотом у порожнечі світового простору: примусити його летіти швидше, повільніше, зупинятися, повертати, летіти назад або в бік. Для цього всього треба лише мати достатній запас вибухових речовин.
Вибухової речовини зорельотові доведеться нести з собою дуже багато, і в цьому одна з перешкод, що заважають нам збудувати зореліт сьогодні ж. Щоб перелетіти на Місяць, потрібний запас вибухових речовин (як показують обрахунки), що багато більше важитиме за вагу ненабитої ракети. Зробити це дуже важко. Але важко — не значить неможливо, а людина в своєму прагненні пізнати світ зупиняється лише перед неможливим.
Такий спосіб вигадав Ціолковський, щоб перелітати на інші планети. Ціолковський найперший у всьому світі дійшов такої думки й докладними обрахунками показав, що таким способом можна дійти мети. Тепер над здійсненням зорельота й над «зореплавбою» працює багато вчених і з інших країн, особливо в Німеччині, Австрії та Америці. Починають навіть будувати маленькі зорельоти, щоб піднятися в ті високі та розріджені шари нашої атмосфери, куди досі ніяк не щастило дістатися. Роблять ще успішні спроби й з автомобілями, в яких замість мотора ззаду два десятки ракет: такий автомобіль мчить із швидкістю більше як 200 кілометрів на годину. Вдалі бували й спроби з ракетним літаком — попередником справжнього зорельота.
Поступово, крок по крокові людина опановує зореплавбу. У цій справі доведеться ще дуже багато докласти праці, може буде ще багато й невдач, навіть жертв. Та безперечно всі труднощі будуть переборені, і мрія про подорож на Місяць колись здійсниться.
III
Тепер трохи докладніше скажемо про ту визначну людину, що перша показала світові шлях до зореплавства. Його ім’я — Костянтин Едуардович Ціолковський. Він без виїзду живе в Калузі, працюючи над своїми винаходами. Народився він 1857 року в селі Іжевськім, Рязанської округи (тоді губернії) і був сином лісника, такого бідного, що майбутній винахідник не мав змоги в школі вчитися: він учився в своїй сім’ї. І все ж на 24 році життя він успішно склав іспит на вчителя математики. Сорок років він учителював, гулящого часу читаючи та роздумуючи над питаннями науки й техніки.
Над машиною, щоб перелітати на планети, Ціолковський працює вже чверть віку. «Я вірю, — пише він, — що людство не тільки заселить Землю, а й здобуде всі планети, а може й зоряний світ. Заселити всесвіт людина Землі змушена буде неминуче, бо незабаром Земля стане тісною, а техніка — такою могутньою, що прагнення людини поширити свої володіння буде задоволене».
Ракета — зореліт — не єдиний винахід Ціолковського. Ще раніше він багато працював над питаннями повітроплавби та авіяції. Він створив проект металевого керованого аеростата з хвилястого заліза. Такий дирижабль зможе підняти відразу 200 чоловіка. Цей проект починають тепер здійснювати.
Нині Ціолковський працює ще над одним цікавим винаходом — це найшвидший потяг. Швидкість цього потягу доходитиме 1000 й більше кілометрів. Він із розгону перелітатиме без мостів через широкі річки й навіть через морські протоки завширшки цілі десятки метрів.
Ціолковський написав щось із 50 творів. Невпинно працюючи, живе ця дивна людина, віддаючи всі свої сили й увесь свій нужденний заробіток на користь прийдешніх поколінь. Прийдешніх — бо багато ще років мине, доки пощастить їх здійснити. Мета його життя, — як він каже, — «зробити щось корисне людям, просунути людство хоч трохи наперед. Ось чому я цікавився тим, що не давало мені ні хліба, ні сили. Але я сподіваюся, що моя праця — може незабаром. а може й у далекій майбутності, дасть людям гори хліба й безліч сили».
Я. Перельман.