I
Коли вчений доктор Леонардо і його майбутня коханка, прекрасна Альчеста, через цілий день мандрувавши до Слобожанської Швайцарії, надвечір увійшли низенькими дверима у біле слобожанське шале,* сиріч хату, то і читач наш, і читачка, і я сам були переконані, що скінчилася довга подорож доктора Леонардо, що його майбутня коханка, прекрасна Альчеста, зробилася під покровом ночі його теперішньою коханкою.
Там, у хаті колишнього леґендарного дроворуба, а теперішнього древонасадця, одночасно з тим мало відбутися законіння нового життя у череві прекрасної Альчести.
Але того не було. І не було саме через корінну ріжницю, що існує наперекір сучасній науці, межи людьми і іншими тваринами, на цій землі сущими.
Святі отці покладали цю ріжницю в несмертельній душі, яка жила за часів тих святих отців тільки в людському тілі та не жила в тілі тварин, русалок, мавок, лісовиків, чортів, чортиць, домовиків і іншого нaceлeння землі, яка й сама мала за тих часів форму не округлу, а пласку на манір млинця в морській сметані.
Та з того часу, як граматисти з’ясували, що бик, кінь і бегемот суть істоти одушевлені, як русалки стали служити за машиністок, лісовики — за лісоводів, а чорти стали служителями живої церкви (що з’ясовується в проклямаціях, виданих у Слобожанській Столиці святими отцями), ця ріжниця геть затерлася, бо самі святі отці нездольні тепер сказати, в якому тілі може перебувати несмертельна душа, а в якому вона перебувати не може.
Граматисти, що прийшли на зміну святим отцям і, намість проблеми про число янголів на вістрю голки, висунули проблему про виїдене яйце, а також про те, чи писати треба «клуб», а чи краще писати «клюб», беручи на увагу, що англійці, вигадавши це слово, зовсім неправильно й безсовісно вимовляють його «клаб», покладали ріжницю межи людьми й тваринами в тім, що люди можуть балакати, а тварини цього дару не мають.
Але осли, папуги, павіяни, сороки і вонючки, складаючи більшість самої великої корпорації граматистів, написали стільки статтів та книжок і сказали стільки орацій та промов на тему про виїдене яйце, що стало зовсім ясно, що тварини мають дар слова, усного і друкованого.
Отже, й ця ріжниця межи людьми та тваринами виявилася нереальною й несущою. І насправді зовсім не було б тепер способу одрізнити тварину від людини, коли б не одна маленька обставина.
Ця обставина не дозволила докторові Леонардо закінчити в ту ніч свою подорож і полюбити прекрасну Альчесту остаточно і повно, бо Альчеста була людина.
У тварин же ця обставина, навпаки, не лише дозволяє любов, а ще й сиґналізує й стимулює епоху любови, що знає кожен, хто бачив по весні у ярах собак чи бував на злучному пункті для коней.