Ах, дерево у пам’яті глухій,
Що винеслось над обрій давніх літ
І так у полі зорянім заснуло.
Немов не зорі то були, а деревій:
Райдеревом розкинувся над світом
І подолав полин, і переміг перій,
І виріс в іґдразил,
— Морями, хмарами і снами оповитий.
Те дерево в дитячий край веде,
В туман, що закипає над рікою,
За ті горби, що десь за ними ген
Маює тайна і розтане знов,
В жита, що їх хорунжий вітер
Жене за ті горби зустрітися, любов,
З тобою.
— Під деревом, що стало серед літа.