Тотъ же кабинетъ Княгини Насти, что во второмъ дѣйствія.

На стѣнѣ, которая прежде казалась пустоватою, красуется огромная картина, изображающая "Снѣгурочку". Анастасія Романовна передъ трюмо примѣряетъ вѣнчальное платье. Марья Григорьевна и двѣ портнихи.

Марья Григорьевна. Что хотите, барыня, а въ платьѣ экстазу нѣтъ!

Княгиня Настя. Ты думаешь?

Марья Григорьевна. Ужъ повѣрьте глазу.

Портниха. Не обижайте, Марья Григорьевна! Какъ литое сидитъ. Всею мастерскою трудимся.

Марья Григорьевна. Литое? А -- это что?... это -- что?...

(Дергаетъ и вертитъ княгиню Настю передъ портнихами, какъ куклу).

Портниха. Дѣло поправимое. Не послѣдняя примѣрка...

Марья Григорьевна. Вы булавокъ-то не жалѣйте, замѣчайте, куда я васъ носомъ тычу!...

Княгиня Настя. Да ужъ, пожалуйста! Если вы меня этимъ платьемъ осрамите...

Марья Григорьевна. Такъ вотъ и дала я васъ осрамить!.. Снимайте, что-ли... покрасовались!..

(Портнихи раздѣваютъ княгиню Настю, Марья Григорьевна набрасываетъ на нее кимоно. Портнихи укладываютъ вѣнчальное платье въ коробку).

Марья Григорьевна. Вѣнчальный туалетъ одинъ вечеръ носится, да всю жизнь помнится. Ежели подъ вѣнцомъ было на тебѣ что не такъ, то -- даже черезъ десять лѣтъ вспомнить,-- сердце отъ обиды кровью обольется.

Портниха. Стало быть, до среды-съ?

Марья Григорьевна. Же ву салю и -- проваливайте!

(Портнихи уходятъ).

Княгиня Настя (садится передъ зеркаломъ. Марья Григорьевна убираетъ ей голову).

Княгиня Настя. Совѣстно мнѣ, Марья, въ этомъ платьѣ. Хороша невѣста! Толстая, старая...

Марья Григорьевна. Вывезите еще что-нибудь поглупѣе!

Княгиня Настя. Марья, не дерзить!

Марья Григорьевна. Да -- если вы меня изъ терпѣнія выводите?

Княгиня Настя. Надѣешься,-- хороша еще буду?

Марья Григорьевна. Какъ царевна, публику освѣтите!

Княгиня Настя. Я все боюсь, что Алешѣ будетъ стыдно стоять рядомъ со мною...

Марья Григорьевна. А вотъ я васъ за это -- булавкою!

Княгиня Настя. Машка! Съума сошла? Больно!

Марья Григорьевна. Побейте меня, коли больно. А себя умалять -- нѣтъ вамъ на то моего позволенія.

Княгиня Настя. Въ первый разъ я замужъ шла -- словно стаканъ воды выпила. А сейчасъ волнуюсь, боюсь, стыжусь... точно мнѣ семнадцать лѣтъ и я только что пансіонъ кончила... Мечтаю, замки воздушные строю... И ужъ такъ-то ли, Марья, горько и обидно мнѣ, что я за Алешу не дѣвушкою иду!

Марья Григорьевна. Фюить! Спохватились!

Княгиня Настя. Красиво это, должно быть,-- за любимаго человѣка -- дѣвушкою замужъ выйти!

Марья Григорьевна. Влюблены вы очень. Надо думать, много воли своему мужу отдадите. Охъ, охъ, охъ! Большія перемѣны въ домѣ пойдутъ.

Княгиня Настя. Струсила?

Марья Григорьевна. Мнѣ -- что? Отъ себя не отставите. На прочее -- наплевать.

Княгиня Настя. Погоди, я и тебя замужъ выдамъ.

Марья Григорьевна. Я и такъ замужемъ.

Княгиня Настя. Новости! За кѣмъ, нельзя-ли узнать?

Марья Григорьевна. За вами. И развода вамъ отъ меня не будетъ.

Княгиня Настя. Машка! не мели вздора!

Марья Григорьевна. Князь за разводъ съ васъ двѣсти тысячъ содралъ, а я не отступлюсь и за два милліона. Дѣвчонкою къ вамъ прилипла, старухою при васъ помру.

Княгиня Настя. Да, ты -- единственный человѣкъ въ домѣ, которому я вполнѣ вѣрю...

Таня (входитъ и слышитъ). Спасибо, Настя.

Княгиня Настя. Не обижайся, Таня. Одно дѣло -- любить, другое -- ввѣряться. Располовинена жизнь моя. Много есть такого, о чемъ я съ Марьею либо съ Козыревымъ бесѣдую, улыбаясь, а при тебѣ либо при Алешѣ и намекомъ помянуть не рѣшусь.

Марья Григорьевна. Ага! То-то! Шалите кошечкою, прячетесь зайчикомъ!

Княгиня Настя. Что подѣлаешь? Есть люди бѣленькіе и есть люди черненькіе, какъ мы съ Марьею.

Марья Григорьевна. Полюбите насъ черненькими, а бѣленькими-то насъ всякій полюбитъ!

Княгиня Настя. Любовь между черненькими и бѣленькими возможна. До болѣзни, до страсти. Но понимать другъ друга имъ не дано. И недовѣрія природнаго имъ не избыть. На днѣ самой хорошей любви живетъ страхъ взаимный.

Таня. Я тебя не боюсь.

Княгиня Настя. А я тебя боюсь... И стыжусь... Хорошая ты женщина, Таня!

Таня. Скучная!

(Проходитъ къ книжнымъ шкафамъ).

Марья Григорьевна. Намъ, черненькимъ, между собою веселѣе.

Княгиня Настя. Развратныя мы съ тобою, Машка!

Марья Григорьевна. А кому какое дѣло? Лишь-бы шито, да крыто было.

Княгиня Настя. Нѣтъ амурныхъ секретовъ на свѣтѣ, Марья. Любовниковъ нашихъ люди по пальцамъ считаютъ.

Марья Григорьевна. Собака лаетъ, вѣтеръ носитъ. А поди, докажи!

Княгиня Настя. А вонъ -- у Тани: какой скандалъ громкій въ жизни остался... И изъ дома то бѣжала, и ребенокъ то былъ, и отецъ то ее проклялъ, и наслѣдства лишилъ. А никто во всей Москвѣ про нее грязнаго слова не скажетъ.

Марья Григорьевны. Недвига-царевна! Куда ей!

Княгиня Настя. То-то вотъ и есть, что каждый видитъ: въ ея жизни черненькое -- случайность скверная, бѣлизна изъ нея, какъ солнце, сквозитъ. А вотъ насъ съ тобою, какъ ни бѣли,-- все то мы чернымъ чернехоньки!

Марья Григорьевна. Бѣлиться на старости лѣтъ будемъ. Покуда -- и безъ бѣлилъ хороши.

(Таня возвращается съ раскрытымъ географическимъ атласомъ).

Княгиня Настя. Что ищешь?

Таня. Хочу взглянуть, гдѣ этотъ Аденъ, откуда было письмо отъ Алеши.

Княгиня Настя. Ой, покажи, покажи... Ой, далеко, далеко!... Этакая-жъ точка маленькая... И -- въ этой точкѣ маленькой -- Алеша мой, голубчикъ, дорогой!.. Ахъ ты, милый мой! радость! сокровище! солнышко!

(Цѣлуетъ карту).

Марья Григорьевна. Это у насъ называется: прикладывайся, покуда просторно!

Княгиня Настя. Машка, плутовка, молчи.

Марья Григорьевна. Да -- кабы вы одинъ Аденъ поцѣловали, а то вѣдь губъ то, поди, на половину Африки хватило!

Княгиня Настя. Какъ вы думаете, дѣвушки, будутъ у меня дѣти?

Марья Григорьевна. А вы старайтесь!

Княгиня Настя. Боюсь, что нѣтъ. Немолода я, Танюша. Жила буйно. Обращалась съ собою звѣрски. Выкидывала сколько разъ... безъ совѣсти, безъ жалости, безъ страха...

Таня. Кто тебя знаетъ? Желѣзная ты. (Уноситъ атласъ).

Княгиня Настя. То золотая, то желѣзная... все -- металлы! Человѣкъ то гдѣ же? Ахъ!

Марья Гоигорьевна. Бросьте. Вамъ ли съ ребятишками возиться? Бабья канитель!

Княгиня Настя. Нѣтъ, Марья. Никогда я ребенка не хотѣла, всегда этого чуждалась, а теперь хочу. Сильно хочу. И ростетъ оно,-- страстно хотѣть буду! Большое дѣло -- ребенокъ отъ любимаго мужа. Безъ этого наша бабья жизнь неполна.

Марья Григорьевна. Одна порча таліи!

Княгиня Настя. Сына хочу. Чтобы лицомъ и сердцемъ въ Алешу, а въ меня бы -- волею удался.

Марья Григорьевна. Лучше дочку заведите. Я дѣвочекъ больше люблю.

Княгиня Настя. Нѣтъ, не хочу. Несчастны женщины на землѣ. Еще не пришло время имъ родиться.

Марья Григорьевна. Мы то съ вами -- родились же?

Княгиня Настя. Невелико счастье матери -- плодить такія сокровища, какъ мы съ тобою, Марья моя любезная!

Марья Григорьевна. Это надо правду сказать. Не знаю, какъ ваша мама, но моя отъ меня ревомъ ревѣла.

Княгиня Настя. Я матери не помню, сиротою росла. Мнѣ дѣтскую замѣняли родительскія конторки да баржи. Вся въ тятьку выросла. Гордился мною тятька, говаривалъ, что такой дочери на трехъ сыновей не промѣняетъ. И зубата же я, чортъ, смолоду была! Ухъ! Щука!

Марья Григорьевна. Я, барыня, держусь того мнѣнія,-- которая женщина теперь родится безъ зубовъ, она есть рабыня и обреченная въ жертву.

Княгиня Настя. Да. Только имѣть дочерью зубатую щуку, должно быть, страшно и горько.

Таня (отъ книжнаго шкафа). А беззубую -- обидно и жалко.

Княгиня Настя. Вотъ то-то и есть.

Козыревъ (стучитъ). Позволите, Анастасія Романовна?

Княгиня Настя. Вы одинъ?

Козыревъ. Съ господиномъ Мѣховщиковымъ.

Княгиня Настя. Ай, нельзя...

Мѣховщиковъ. Съ веселыми извѣстіями!

Княгиня Настя. Да? Ну, входите... Я сейчасъ буду готова... Таня васъ приметъ... Маша, за мною.

(Уходятъ вдвоемъ).

Мѣховщиковъ (входитъ, съ Козыревымъ). Татьяна Романовна! Въ чьемъ мы домѣ?

Таня. Полагаю, что сестры моей.

Мѣховщиковъ. Нѣтъ, на воротахъ то какъ написано?

Таня. Княгини А. P. Латвиной...

Козыревъ. Ошибаетесь. Хе-хе-хе! Уже велѣлъ перекрасить-съ.

Мѣховщиковъ. Княгини Латвиной не существуетъ болѣе въ природѣ. Возвращена въ первобытное состояніе и -- считать ее по-прежнему дѣвицей!

Козыревъ. Исполать вамъ, Данило Елпатьевичъ, скоренько дѣльце обработали!

Мѣховщиковъ. Не говорите комплиментовъ, голубчикъ. Не я обработалъ -- деньги обработали. Въ разводныхъ дѣлахъ, знаете, капиталъ обратно пропорціоналенъ скорости. За пять тысячъ -- годъ, за десять -- полгода, за двадцать -- три мѣсяца, за сорокъ -- шесть недѣль...

Таня. Такъ что за сто?

Мѣховщиковъ. Разведемъ еще до свадьбы!...

(Проходятъ. Козыревъ остается).

Княгиня Настя (входитъ -- домашній туалетъ).

Козыревъ. Свершилось, Анастасія Романовна! Всѣ мои лучшія поздравленія вамъ, сударыня. Дѣло прошлое-съ, но -- ужъ какъ я этого вашего князя-дармоѣда терпѣть не могъ-съ!..

Княгиня Настя. Ахъ, мой бѣдный Артемій Филипповичъ! Но вѣдь вы же осиротѣли! Кого же теперь вы будете звать вашимъ сіятельствомъ? Развѣ -- графиню Ларису Оберталь?

Козыревъ. Боюсь, что и ее не надолго, Анастасія Романовна. Пожалуйте-съ.

Княгиня Настя. Документы?

Козыревъ. Извольте полюбоваться. Хе-хе-хе!

Княгиня Настя (разсматриваетъ векселя). Ай-ай-ой! Скажите, пожалуйста!

Козыревъ. По графски пущено! Каллиграфія!

Княгиня Настя. Плутъ-то, плутъ-то какой!

Козыревъ. Какія будутъ ваши распоряженія?

Княгиня Настя. Фотографіи съ документовъ вы сняли?

Козыревъ. Первымъ долгомъ-съ.

Княгиня Настя. Экспертизу подлога произвели?

Козыревъ. Имѣю протоколъ-съ за тремя лучшими въ Москвѣ подписями-съ.

Княгиня Настя. Такъ что же? Кончайте съ графомъ насчетъ передачи подряда, а на отступное -- чортъ съ нимъ совсѣмъ! -- верните ему, такъ и быть, эту дрянь! Улыбаетесь?

Козыревъ. Люблю видѣть-съ, когда дѣльце этакъ кругло разрѣшается... обставлено, значитъ! Люблю!

Княгиня Настя. Вы -- артистъ въ душѣ, Артемій Филипповичъ.

Козыревъ. Опричниковъ куртажные желаетъ получить.

Княгиня Настя. Заплатите.

Козыревъ. Въ обыкновенномъ размѣрѣ?

Княгиня Настя. А то въ сверхестественномъ, что-ли?

Козыревъ. Жалуется, что дѣльце-то было оборотистое. Проситъ накинуть.

Княгиня Настя (указываетъ на картину, изображающую "Снѣгурочку"). А это что?

Козыревъ. Конечно-съ!

Княгиня Настя. Былазаложена ему Ратомскимъ въ тысячѣ, а онъ съ Оберталя двѣ снялъ. Неизвѣстно мнѣ, что-ли? Поживился съ одной стороны, и довольно. А то, вишь, ему-бы лупить и съ барана, и съ козы...

Слуга (докладываетъ) Господа Ратомскій и Реньякъ.

Княгиня Настя. Ратомскаго проведите прямо въ столовую, а Владимира Павловича просите на минутку сюда.

Козыревъ. Прикажете уйти?

Княгиня Настя. Секретовъ нѣтъ. Останьтесь. (Идетъ на встрѣчу входящему Реньяку). Владимиръ Павловичъ! Милый! Никогда вы не были болѣе кстати, чѣмъ сейчасъ. Слушайте. Оберталь поставилъ меня предъ Ратомскимъ въ ужасное положеніе... Видите?

(Указываетъ на "Снѣгурочку").

Реньякъ. Гмъ... да... я слышалъ.

Княгиня Настя. Привозитъ подарокъ... Мы такъ дружны... Отказаться неловко... Я приняла... И -- вдругъ, теперь узнаю, что картина куплена не у Ратомскаго, но у какого-то закладчика и бѣдный Радомскій не получилъ за нее отъ графа ни гроша!

Реньякъ. Да, онъ очень огорченъ. На "Снѣгурочку" были всѣ его расчеты.

Княгиня Настя. Это ужасно! Я прямо преступницею себя предъ нимъ чувствую! мнѣ стыдно въ глаза ему глядѣть... Но не могла же я знать, что его сіятельство, графъ Евгеній Антоновичъ, имѣетъ обыкновеніе дѣлать своимъ друзьямъ подарки изъ ссудныхъ кассъ.

Реньякъ. Вашей вины здѣсь, конечно, нѣтъ. Ратомскій не имѣетъ претензій.

Княгиня Настя. Да, у меня-то совѣсть не спокойна!..

Реньякъ. Ужъ если вамъ такъ неловко,-- подарите Ратомскому картину обратно... проще всего.

Княгиня Настя. Ай, нѣтъ, нѣтъ! Что вы? Развѣ можно? Отказаться отъ принятаго подарка? За что же я оскорблю Оберталя?... Онъ поступилъ безтактно, но я совсѣмъ не намѣрена съ нимъ ссориться.

Реньякъ. Да, конечно, безъ санкціи графа -- неудобно.

Княгиня Настя. Слушайте. Картина мнѣ совсѣмъ не нужна и, даже между нами будь сказано, мнѣ не нравится. Но она -- подарокъ друга и должна остаться на этой стѣнѣ. Но -- что я могу сдѣлать для Ратомскаго? Владимиръ Павловичъ! Милый! Научите! Помогите!

Реньякъ. Право, ужъ не знаю, какъ...

Княгиня Настя. Просто, я ему дамъ еще денегъ!

Козыревъ. Конечное дѣло, денегъ-съ.

Княгиня Настя. Голубчикъ, Владимиръ Павловичъ! Вы такой тактичный, такой деликатный, такой баринъ... Вы сумѣете!... Возьмите, ради Бога, это порученіе на себя! освободите мою совѣсть!

Реньякъ. Если вамъ угодно... не вижу препятствій...

Княгиня Настя. Пятьсотъ рублей я дамъ ему!... да! пятьсотъ рублей! Можетъ быть, мало? Ну, тысячу... Артемій Филипповичъ, выдайте Владимиру Павлсдеичу тысячу рублей!

Козыревъ. Слушаю-съ.

Княгиня Настя. Милый Владимиръ Павловичъ, я понимаю, что и этой прибавки недостаточно. Но -- вѣдь, я не собиралась пріобрѣтать. Картина сама ко мнѣ пришла и повисла у меня насильно... Больше не могу -- ей Богу, не могу... Ужъ извинитесь за меня предъ Ратомскимъ.

Реньякъ. Въ чемъ же, Анастасія Романовна? Напротивъ, я нахожу вашъ поступокъ въ высшей степени щедрымъ и благороднымъ..

Княгиня Настя. Ужъ я его чѣмъ-нибудь вознагражу. Портретъ Тани ему закажу или плафонъ какой-нибудь...

Козыревъ (Реньяку). Угодно вамъ пожаловать въ контору?

Марья Григорьевна (входитъ). Графъ Евгеній Антоновичъ.

(Козыревъ и Реньякъ уходятъ).

Княгиня Настя. Ой, некстати!

Марья Григорьевна. Ужъ примите.

Княгиня Настя. Для тебя?

Марья Григорьевна. Для меня.

Княгиня Настя Много, поди, перепадаетъ тебѣ отъ него?

Марья Григорьевна. При васъ-то жить да не нажить?

Княгиня Настя. Для кого копишь? Одинокая ты.

Марья Григорьевна. Деньги люблю. Для денегъ коплю.

Княгиня Настя. Предупреждаю: обѣщаній Оберталю не давай. О немъ у меня рѣшено.

Марья Григорьевна. Обѣщаніе мое, воля ваша. Не контракты пишемъ.

Княгиня Настя. Ой, Машка! шельма изъ тебя вытанцовывается!

Марья Григорьевна. Ваша ученица.

Княгиня Настя. Не превзойди!

Марья Григорьевна. Вотъ у васъ Опричниковъ не надеженъ, въ сумасшедшій домъ смотритъ...

Княгиня Настя. Такъ тебя на его мѣсто -- что-ли?

Марья Григорьевна. Лицомъ въ грязь не ударю!

Княгиня Настя. Ахъ, Машка! Ну, Машка!

Оберталь (въ дверхъ). Можно?

Княгиня Настя. Входите, входите, графъ. Мы тутъ съ Марьею... свои!... Поди, Маша.

(Марья Григорьевна уходитъ).

Оберталь. Лариса у васъ не была еще?

Княгиня Настя. Нѣтъ. Признаюсь, и не ждала. Давно не видались. Она, говорятъ, коститъ меня на всѣхъ перекресткахъ.

Оберталь. Прискачетъ. Слухъ, что вы получили разводъ отъ князя, уже облетѣлъ всю Москву. Въ городѣ -- сенсація. Поздравляю.

Княгиня Настя. Благодарю васъ, графъ.

Оберталь. Счастливецъ Алябьевъ! Второй человѣкъ, которому я завидую.

Княгиня Настя. А первый, графъ?

Оберталь. Первымъ былъ князь Латвинъ.

Княгиня Настя. Это очень любезно.

Оберталь. Много, Анастасія Романовна, безсонныхъ ночей провелъ я когда-то, воображая себя на мѣстѣ князя Латвина.

Княгиня Настя (смѣется). Да? А на мѣстѣ княгини Латвиной вамъ не случалось себя воображать?

Оберталь (смотритъ на нее внимательно). Не сумѣлъ-бы. Я грубый мужчина. Тонкая женская психологія, признаюсь, мнѣ чужда.

Княгиня Настя. А между тѣмъ у васъ въ характерѣ есть таки что-то женское.

Оберталь. Вы находите?

Княгиня Настя. Да. У васъ почеркъ такой -- мелкій, косой, бисерный,-- точно женщина пишетъ. Я теперь увлекаюсь изученіемъ почерковъ... Вы вѣрите въ теорію, что почеркъ -- зеркало характера?

Оберталь. Не совсѣмъ... Почеркъ часто мѣняется.

Княгиня Настя. Нѣтъ, нѣтъ. Относительно вашего, напримѣръ, я вполнѣ увѣрена, что вы, если-бы даже нарочно захотѣли, то не сможете измѣнить его такъ, чтобы нельзя было узнать.

Оберталь (встаетъ). Княгиня...

Княгиня Настя. Ай, что вы! Типунъ вамъ на языкъ! Княгини больше нѣтъ,-- есть купеческая дочь Хромова, будущая Алябьева.

Оберталь. Анастасія Романовна... вамъ... все извѣстно?

(Молчаніе)

Княгиня Настя. Заплатила, графъ. У меня теперь каллиграфическіе опыты ваши. Нехорошо, графъ! Не по-дружески вы со мною поступили. Уши вамъ драть надо, графъ! уши! уши! уши!

Оберталь (падаетъ на колѣни). Казните меня.

Княгиня Настя. Что -- казните? Развѣ мальчиковъ казнятъ? Уши имъ дерутъ, на колѣни ихъ ставятъ, оставляютъ ихъ безъ обѣда.

Оберталь. На колѣняхъ я уже стою. Въ вашихъ рукахъ -- моя судьба. Не встану, покуда ея не узнаю.

Княгиня Настя. Уши я вамъ выдеру когда-нибудь въ другой разъ,-- ну, а Артемій Филипповичъ, ужъ извините, оставитъ васъ немножко безъ обѣда!

Оберталь. Все, что угодно, кромѣ позора имени, кромѣ уголовщины и огласки!

Княгиня Настя. Этого не будетъ. Я слишкомъ счастлива теперь, чтобы мстить. За васъ, графъ, меня просилъ одинъ человѣкъ, котораго вы очень не любите, а я очень люблю.

Оберталь. Марья Григорьевна?

Княгиня Настя. Нѣтъ, Алябьевъ.

Оберталь. Онъ знаетъ?!

Княгиня Настя. Нѣтъ, не знаетъ. Но въ тотъ день, какъ онъ рѣшилъ ѣхать съ Лаврентьевымъ, онъ говорилъ мнѣ, что ему жаль васъ... Этого достаточно, чтобы я пощадила васъ, графъ,-- даже противъ своего убѣжденія. Княгиня Латвина отправила бы васъ въ тюрьму,-- Анастасія Алябьева васъ прощаетъ.

Оберталь (встаеть). Не стою я вашего великодушія. Раздавили вы имъ меня.

Княгиня Настя. Куда же вы?

Оберталь. Неужели вы считаете меня уже настолько низкимъ, что -- послѣ всего происшедшаго -- я еще смѣю быть въ вашемъ обществѣ и глядѣть вамъ въ глаза?

Княгиня Настя. Вотъ глупости! Вѣдь я же сказала вамъ: уголовщины больше нѣтъ, она растаяла, испарилась, не существуетъ.

Оберталь. Но...

Княгиня Настя. Значитъ, осталась только очень неудачная и -- опять извините! -- мальчишеская афера графа Оберталя, за которую графу Оберталю теперь придется поплатиться своимъ карманомъ. И подѣломъ,-- не шали, мальчикъ, не шали!...

Оберталь. Я заранѣе сдаюсь на ваши условія.

Княгиня Настя. Боюсь, графъ, что они будутъ не очень легки. Артемій Филипповичъ очень возбужденъ противъ васъ. И я дала ему честное слово не вмѣшиваться въ ваши переговоры. Только подъ этимъ условіемъ онъ согласился погасить дѣло безъ прокурорскаго надзора.

Оберталь. Какъ бы ни были тяжелы условія Артемія Филипповича, я думаю, что мы найдемъ точки для компромисса. Моя звѣзда какъ будто оправляется, Анастасія Романовна. Дядюшка сдалъ вѣдомство блестяще и, вѣроятно, опять получитъ крупный постъ.

Княгиня Настя. Успѣлъ, стало быть, внести растрату? Хорошо имѣть аккуратнаго племянника!

Оберталь. А, главное, супруга моя, наконецъ, сдобрилась.

Княгиня Настя (у окна). А! Это -- для васъ -- опора.

Оберталь. Нѣкоторыя обязательства уже переписаны на ея имя.

Княгиня Настя. А почеркъ -- не слишкомъ бисерный?

Оберталь. Анастасія Романовна, я лишенъ права обижаться.

Княгиня Настя. Э! Могли и всѣхъ правъ быть лишены... Вотъ -- ея сани у подъѣзда... Пойдемте ей на встрѣчу.

Оберталь. Итакъ...

Княгиня Настя. Вы прощены.

Оберталь. Кончено и похоронено?

Княгиня Настя. Безвозвратно.

Оберталь. Слово Анастасіи Алябьевой?

Княгиня Настя. Слово Анастасіи Алябьевой.

Оберталь. Какъ только я подумаю,что -- не встрѣться вамъ этотъ Алябьевъ...

Княгиня Настя. А вамъ Лариса Карасикова...

Оберталь. Вы подтверждаете?

Княгиня Настя. Отчего же нѣтъ? Когда что-нибудь хорошо прошло и къ повторенію невозможно,-- подтвердить -- риска нѣтъ!

(Уходятъ)

(Ратомскій и Реньякъ входятъ справа).

Ратомскій. Что ни говори, наша Настя -- славная баба!

Реньякъ. Корректно поступила, корректно!

Ратомскій. Конечно, картина стоитъ вдесятеро, но другая на ея мѣстѣ...

Реньякъ. Тысяча тебѣ прямо съ неба свалилась!

Ратомскій (у письменнаго стола). Эка она Алябьевымъто обставилась!

Реньякъ. Любитъ!

Ратомскій. Хоть бы ему въ Африкѣ какой-нибудь эѳіопъ стрѣлу въ брюхо засадилъ!

Реньякъ. Ты же говорилъ, что не завидуешь?

Ратомскій. Раньше не завидовалъ. Но -- законный бракъ! милліоны! Страшно подумать, братецъ!

Реньякъ. Что-жъ! Анастасія Романовна теперь разводка. Алябьевъ -- далеко. Конкурренція свободна. Попробуй, пріударь!

Ратомскій. А то -- нѣтъ?

Реньякъ. Чѣмъ чортъ не шутитъ?

Ратомскій. Это, еще смолоду, самая любимая моя спеціальность -- утѣшать соломенныхъ вдовъ, обманутыхъ невѣстъ и покинутыхъ любовницъ. Податливы онѣ бываютъ въ это время, душки чувствительныя!

Марья Григорьевна (проходитъ мимо). Ужъ будто-съ?

Реньякъ. Ты всегда кричишь, а здѣсь стѣны слышатъ.

Ратомскій. Влетѣлъ!

Реньякъ. Тоже -- невѣста. Капиталъ имѣетъ. Посватайся.

Ратомскій. Ты въ умѣ? Горничная!

Реньякъ. При современномъ оскудѣніи приданыхъ..

Мѣховщиковъ, Лариса Дмитріевна, Таня, Бурминъ.

Мѣховщиковъ. Вы напрасно смѣетесь, графиня. Ни одно сословіе въ Россіи не выдѣляетъ поэтовъ больше, чѣмъ адвокатура.

Бурминъ. Каждое новое поэтическое теченіе и вѣяніе у насъ открываетъ обязательно -- адвокатъ.

Мѣховщиковъ. Я увѣренъ, что у каждаго русскаго присяжнаго повѣреннаго непремѣнно спрятана гдѣ-нибудь въ тайникѣ письменнаго стола завѣтная тетрадь съ риѳмами.

Лариса Дмитріевна. И вы пишете?

Мѣховщиковъ. Грѣшу, но не печатаю. А вотъ Вадимъ Прокофьевичъ...

Лариса Дмитріевна. Какъ? Вы, Бурминъ?

Бурминъ. А почему же -- нѣтъ, графиня?

Лариса Дмитріевна. Да вѣдь вы больше -- насчетъ конкурсовъ?

Бурминъ. Эхъ, графиня! Чѣмъ суше живетъ человѣкъ, тѣмъ больше ему иногда отмокнуть хочется.

Мѣховщиковъ. Вы попросите его прочитать что-нибудь въ новомъ стилѣ -- миѳологическомъ. Шедевры!

Лариса Дмитріевна. Ахъ, это съ неприличностями?

Бурминъ. То есть -- съ стихійнымъ настроеніемъ.

Лариса Дмитріевна. Господа! Вниманіе! Вадимъ Прокофьевичъ читаетъ стихи!

Всѣ. Просимъ! Просимъ!

Бурминъ, Господа... Господа...

Реньякъ (Танѣ). На Москвѣ есть пословица: "наглѣе Бурмина". А посмотрите: стихи читать -- поблѣднѣлъ.

Бурминъ. Я, право, не знаю, что бы...

Ратомскій. Валяйте! Не конфузьтесь!

Бурминъ (грубо). Я въ жизнь свою не конфузился. Это моя мать сконфузилась, когда меня родила!

Лариса Дмитріевна. Вниманіе! вниманіе!

Бурминъ. Стихи мои называются -- "Идолъ весны"...

Мѣховщиковъ. А! Знаю! Это -- тонко. Надо смаковать, смаковать!

Бурминъ (читаетъ сердитымъ и испуганнымъ голосомъ):

О, идолъ!

Ты -- выдалъ!

Прочь! Ты -- жестокъ!

Перунъ тя холилъ,

Купало п о лилъ:

Пусти ростокъ!

(Робко) Тутъ, господа,-- видите ли,-- хоръ нуженъ... Вы всѣ должны кричать: "пусти ростокъ!"

Лариса Дмитріевна. Зачѣмъ?

Мѣховщиковъ. Для Діонисова дѣйства. Иначе не будетъ оргіазма.

Бурминъ. Я дамъ знакъ! (Читаетъ)

Перунъ тя холилъ,

Купало п о лилъ:

Пусти ростокъ!

Всѣ. Пусти ростокъ!

Мѣховщиковъ. Какое знаніе народной мистики. Какія стихійныя глубины!

Бурминъ (читаетъ)

Го-го-го! Лѣшій --

Вѣсъ красноплѣшій --

Свиститъ въ свистокъ.

Грядетъ Ярило:

Спалитъ онъ рыло...

Нырни въ кустокъ!

Всѣ. Нырни въ кустокъ!

Всѣ. Браво! Браво! Браво! Бисъ! Бисъ! Бисъ!

(Оберталь и Козыревъ выходятъ изъ главныхъ дверей въ глубинѣ. Оберталь мрачно сдержанъ. Козыревъ сіяетъ, какъ мѣдный тазъ подъ солнцемъ).

Мѣховщиковъ. Роскошь эпитетовъ... "Лѣшій -- красноплѣшій" ...

Реньякъ. Юморъ... риѳма... "Рыло -- Ярило"...

Мѣховщиковъ. Я говорю вамъ: это надо смаковать!

Лариса Дмитріевна (Бурмину). А скажите, господа: денежные документы, векселя, напримѣръ, тоже въ стихахъ писать можно?

Ратомскiй. Скорѣе -- въ ритмической прозѣ... (Поетъ)

По сему моему векселю..

Лариса Дмитріевна. Жаль. А то мой супругъ былъ-бы первымъ поэтомъ во вселенной.

Мѣховщиковъ. Обратите вниманіе графиня, какъ сочно, тепло и свѣжо сквозитъ y Бурмина солнечный миѳъ!

Лариса Дмитріевна. Я люблю солнечный миѳъ. Это -- необъятность неисчерпанныхъ возможностей!

Ратомскій. Просторъ Садро Ботичелли!

Лариса Дмитріевна. Ахъ, Ботичелли! Я вся, вся -- въ Ботичелли!

Таня. Ну, ужъ и вся? Осталось-же что-нибудь про домашній обиходъ?

Лариса Дмитріевна. Злая.

Козыревъ (Реньяку). Я въ искусствѣ немного смыслю, но такъ понимаю-съ, что -- ежели теперь картина, она -- отъ трехсотъ рублей-съ.

Лариса Дмитріевна (напѣваетъ).

Хочу быть гордой,

Хочу быть смѣлой...

Какъ жаль, что нѣтъ Ратнера. Онъ намъ спѣлъ бы это.

Реньякъ. А я умѣю пѣть пародію... Преглупая!

Лариса Дмитріевна. Мнѣ не достаетъ Ратнера!

Ратомскій. А мнѣ -- профессора Груздева. Онъ бы разсказалъ вамъ объ электромоторѣ, который не ходитъ.

Лариса Дмитріевна. Ратомскій, вы сегодня дерзки и красивы. Разскажите намъ что-нибудь о допотопной любви...

Оберталь (Бурмину). Все кончено, милый Вадимъ Прокофьевичъ. Пришлось мнѣ--впустить ихъ въ подрядъ.

Бурминъ. Батюшка! Теперь-то? Когда дядюшка.. когда Лариса Дмитріевна... Да -- это надо ума лишиться!

Оберталь. А! Не спрашивайте меня! Послѣ! Послѣ!

Бурминъ. Графъ! Голубчикъ! Но вѣдь -- равносильно катастрофѣ!

Оберталь. Теперь вы -- къ Анастасіи Романовнѣ! Ея воля. Ахъ нѣтъ, забылъ,-- къ Артемію Филипповичу! Все у нихъ. Я работалъ цѣлый годъ, какъ волъ,-- и вся моя работа у нихъ! А я, какъ Сизифъ, начинай сызнова катить свой камень въ гору!

Бурминъ. Графъ, да вы поухаживали-бы за нею этакъ поздоровѣе! Я вѣрю въ старую систему. Пока Алешки-то нѣтъ? Авось! Вѣдь уже былъ опытъ. Уже выгорѣло у насъ дѣльцо-то на средствіи семъ?

Оберталь. A! Къ чорту! Смѣялась она надо мною. Я и сейчасъ-то только потому не вовсе слопанъ стою предъ вами, что -- благодарю! не ожидалъ! -- Алябьевъ просилъ ее за меня, оказывается.

Бурминъ. Н-да, это -- плотина!

Оберталь. Ненавижу я этого человѣка! Не будь его,-- всѣ пути мнѣ открыты!

Бурминъ. Итакъ, дни нашего бурнаго странствія кончились, и мы, житейскіе мореплаватели, возвращаемся къ домашнему очагу?

Оберталь. На цѣпь супружества.

Бурминъ. Смотрите, хоть здѣсь то держите свою линію...

Альбатросовъ (входить печальный, корректный; черный рединготъ, черный галстухъ, черныя перчатки. Присутствующіе привѣтствуютъ его дружелюбнымъ воемъ, вродѣ того, какъ въ парижскихъ театрахъ, когда дается электрическій свѣтъ):

А-а-а-а-а-а!...

Альбатросовъ (кланяется). Татьяна Романовна!.. Графиня!

Ратомсктй. Откуда ты, эфира житель?

Альбатросовъ. Извините, что я, можетъ быть, слишкомъ некстати въ такую важную минуту...

Таня. Напротивъ: видите, какое блестящее собраніе!

Ратомскій. Только тебя намъ и не доставало!

Альбатросовъ. Я, Татьяна Романовна, сейчасъ къ вамъ -- извините -- не самъ по себѣ, но по дѣлу... Редакціонное порученіе...

Реньякъ. Держу пари: нуженъ портретъ Алябьева!

Альбатросовъ.Ты угадалъ.

Реньякъ. Это уже третій разъ -- при мнѣ.

Козыревъ. Съ тѣхъ поръ, какъ Алексѣй Никитичъ приняли участіе въ лаврентьевской экспедиціи, намъ просто отбоя нѣтъ отъ господъ журналистовъ.

Таня (Альбатросову). Вотъ -- всѣ портреты Алексѣя Никитича, какіе мы имѣемъ,-- здѣсь, на письменномъ столѣ. Выбирайте по желанію и вкусу.

Мѣховщиковъ (Бурмину). А я вамъ говорю, что эта танцовщица поэзіей плясокъ своихъ воскрешаетъ тайну Діонисова дѣйства!

Бурминъ. Ну -- что тамъ! Просто -- новый видъ голоножія.

Ратомскій. Вы, графиня, изъ пластическихъ танцевъ -- какой предпочитать изволите?

Лариса Дмитріевна. Мачичъ, душенька!

Ратомскій (поетъ съ жестами)

Мачичъ -- веселый танецъ

И очень жгучій,

Привезъ его испанецъ,

Брюнетъ могучій...

Таня (Альбатросову). Выбрали?

Альбатросовъ. Всѣ эти, Татьяна Романовна, были уже помѣщены въ другихъ изданіяхъ. Больше нѣтъ?

Таня. Право, не знаю, надо у Насти спросить...

Альбатросовъ. Мнѣ-бы поновѣе, знаете...

Таня. Вотъ этотъ снятъ наканунѣ отъѣзда...

Альбатросовъ. Ага! Прекрасно! Слѣдовательно,-- послѣдній передъ смертью?...

Таня (уронивъ портретъ). Что вы сказали?

Козыревъ (бросился). Какъ-съ вы изволили?...

(Общее молчаніе)

Альбатросовъ. Но... развѣ вамъ еще неизвѣстно?

Лариса Дмитріевна (Танѣ). Оправься... Ты зелена, какъ листъ...

Таня (Альбатросову). Вы увѣрены?

Альбатросовъ. Къ сожалѣнію, да. Отрядъ Лаврентьева попалъ въ засаду и уничтоженъ совершенно. Спаслось всего полтораста человѣкъ. Между ними самъ Лаврентьевъ. Дрались въ рукопашную. Алябьева искрошили въ куски. Едва удалось вынести трупъ съ поля битвы.

Таня. Настя, Настя! Бѣдная моя Настя!

Лариса Дмитріевна. Необходимо скрыть отъ нея... предупредить... подготовить...

Козыревъ. Гдѣ же скрыть-съ? Поди, уже во всѣ газеты телеграфировано!

Альбатросовъ. Да, сегодня будетъ въ вечернихъ прибавленіяхъ. Я потому и поспѣшилъ.

Таня. Э, не такой она человѣкъ, чтобы отъ нея скрывать!...

Реньякъ. Жаль Алешу!

Ратомскій. A Лаврентьевъ-то -- и тутъ вывернулся!

Реньякъ. Кому суждено быть повѣшеннымъ,тотъ въ водѣ не тонетъ и въ огнѣ не горитъ.

Ратомскій. Ты -- за шляпу?

Реньякъ. Полагаю, что въ этомъ домѣ теперь -- не до гостей.

(Уходитъ)

Ратомскій. Нѣтъ, любопытно.

Бурминъ (Оберталю). А вѣдь это событіе, графъ, мѣняетъ обстоятельства...

Оберталь. Я опомниться не могу. Мы не любили другъ друга. Но, всё-таки, старый товарищъ... въ куски... въ Африкѣ... Дико!... Страшно!...

(Марья Григорьевна проходитъ).

Таня. Маша! Маша! Поди сюда... Алексѣя Никитича... убили!

Марья Григорьевна (съ подогнувшимися колѣнями). Ой, что же теперь будетъ?

Таня. Гдѣ барыня? Ни на минуту не оставляй,-- не отходи отъ барыни!

Марья Григорьевна. Я ей только-что телеграмму какую-то подала...

Княгиня Настя (выходитъ -- ждетъ прямо къ Танѣ. Какъ будто и спокойно). Таня, Алеша убитъ.

Таня. Да, Настя. Кажется... Мужайся... Вотъ и онъ привезъ подтвержденіе..

Альбатросовъ. Мнѣ очень грустно, что я былъ печальнымъ вѣстникомъ...

Княгиня Настя (схватила его за плечи и трясетъ съ такою силою, что онъ опускается на колѣни). Ты врешь! Ты врешь! Ты врешь!

Альбатросовъ. Анастасія Романовна!

Таня. Настя!

Марья Григорьевна. Барыня!

Ратомскій. Княгиня!

Княгиня Настя. О-о-о-о! Алеша мой! Алеша мой убитъ!... Такъ вотъ зачѣмъ онъ отъ меня уѣхалъ!... Обманулъ невѣсту Алеша!... Охъ, подвѣнечное ты мое платье!... Убитъ... обманулъ...

Бурминъ (Оберталю). Весьма мѣняетъ обстоятельства, весьма-съ.

Оберталь. Молчите вы, ради Бога!

Бурминъ. Никогда вы не были въ лучшемъ положеніи. Супруга умиротворена, княгиня свободна. Ласковое теля двухъ матокъ сосетъ. Когда пройдетъ взрывъ перваго отчаянія...

Княгиня Настя. Что же изъ васъ то никто не остановилъ его? Что же никто не подсказалъ мнѣ, что онъ на смерть ѣдетъ? Вѣдь зналъ же кто-нибудь изъ васъ... Татьяна, вѣдь ты знала?

Таня. Настя моя, Настя! Прости! Такъ надо было... Не могла я... Не для жизни онъ былъ... Ему хорошо было умереть. У него смерть изъ глазъ смотрѣла. Я люблю, я люблю смерть, Настя!

Княгиня Настя. А вотъ я такъ думала, что я жизнь люблю!

Марья Григорьевна. Барыня, голубчикъ, успокойтесь! Дайте, я васъ въ спальню отведу? Нехорошо! Люди смотрятъ.

Княгиня Настя. Какіе люди, Маша? Гдѣ ты видишь людей? Трупы стоятъ, трупы смотрятъ,-- враги мои лютые!... И ты тоже -- трупъ. И сама я теперь -- трупъ ходячій.

Таня. Настенька! Голубка моя!

Лариса Дмитріевна. Не хорони себя. Поживешь еще, душка!

Княгиня Настя. О-о-о-о-о! Алеша! Алеша! Алеша! Никогда то мнѣ не видать лица твоего свѣтлаго! Никогда! Никогда!

Лариса Дмитріевна. Я, конечно, понимаю твое горе, но зачѣмъ же приходить въ отчаяніе?

Таня. Оставь, Лариса!

Лариса Дмитріевна (отошла). Алябьевъ умеръ такъ красиво... я гордилась бы!

Мѣховщиковъ. Вы -- римлянка!

Лариса Дмитріевна. Эффектно умереть гораздо красивѣе, чѣмъ канителить жизнь такъ себѣ.

Бурминъ. Нѣтъ, знаете: живому зайцу -- всё-таки лучше, чѣмъ мертвому льву!

Лариса Дмитріевна. Ну, что такое былъ Алябьевъ при жизни? Такъ, состоящій при богатой женщинѣ...

Оберталь. По крайней мѣрѣ, говори тише: она слышитъ.

Ратомскій. Графиня права. Я не любилъ живого Алябьева, но въ смерти онъ -- красивъ.

Княгиня Настя. Алеша! Алеша! Алеша!

Лариса Дмитріевна (Мѣховщикову). И все -- комедіи. Не первый онъ былъ у нея, не будетъ и послѣднимъ.

Княгиня Настя. Въ землю закопана жизнь моя. Трупъ я между трупами!... Ахъ, вы, ненавистные, ненавистные! Чѣмъ же мнѣ теперь -- среди васъ, труповъ,-- сердце свое остылое согрѣть? Гдѣ мысли свои одинокія устроить?

Ратомскій (ооторожно приблизился). Анастасія Романовна, повѣрьте, вы -- между искренними друзьями.

Княгиня Настя. Какіе у васъ глаза скверные!

Лариса Дмитріевна. Съѣлъ?

Княгиня Настя. Ненавидѣли вы его!

Ратомскій. Помилуйте! Чѣмъ же я выразилъ? Когда же?

Княгиня Настя. Всѣ ненавидѣли. Всѣмъ онъ вамъ -- этакимъ вотъ -- костью поперекъ горла стоялъ...

Козыревъ (Танѣ). Удержать бы ихъ-съ. Неловко, что говорятъ.

Таня (въ гнѣвномъ отчаяніи). А! все равно! Пусть! Пусть!

Марья Григорьевна (также). Неправду, что ли, говоритъ? Пусть! пусть!

Козыревъ. Въ раскаяніи потомъ будутъ.

Княгиня Настя. Ну, что же, господа кавалеры? Радуйтесь! Вакансія освободилась. Купеческая дочь Хромова овдовѣла... до свадьбы! Двѣнадцать милліоновъ! Кто -- кандидатъ въ очередные любовники? Милости просимъ! Ха-ха-ха!

Ратомскій. Это чортъ знаетъ что такое!

Княгиня Настя. Артемій Филипповичъ! Откройте въ конторѣ пріемъ заявленій! Комиссію устроимъ! Судъ любви! Конкурсъ!... Вотъ этого перваго запишите...

Ратомскій. Но позвольте, Анастасія Романовна...

Княгиня Настя. И этого...

Лариса Дмитріевна. Чужого мужа можешь оставить въ покоѣ.

Козыревъ. Анастасія Романовна! Татьяна Романовна! Марья Григорьевна! Что же это-съ? Вѣдь онѣ -- въ изступленіи! Вѣдь -- скандалъ-съ!

Марья Григорьевна. Такъ мужчинишкамъ подлымъ и надо! Жарь ихъ, матушка, жарь ихъ по козлинымъ бородамъ то! Одинъ разъ въ жизни поговорить, да -- на чистоту!

Княгиня Настя. Ненавидѣли вы Алешу! Отняли его у меня ненавистью вашею! Чрезъ ненависть вашу, твари, онъ ушелъ отъ меня... Такъ я же васъ... Такъ я же васъ... (Вскочила и -- дикимъ вопіемъ -- потрясая руками) Разорю!!!

Таня. Настя! Настя! Настя!

Бурминъ. Вотъ оно -- куда повертываетъ... фю-фю! Когда купчиха Хромова... это серьезно!.. вонъ какъ оно! фю-фю-фю-фю!

Мѣховщиковъ. Совершенно непристойная сцена!

Оберталь. Тутъ нуженъ психіатръ.

Княгиня Настя. Разорю! Никому не дамъ пощады! За ненависть вашу! Разорю! Не уберегли мнѣ Алешу! Полъ Москвы разорю!...

Козыревъ. Господа гости, сами изволите видѣть: хозяйка дома не въ себѣ...

Княгиня Настя. Всѣ нищими будете! Всѣхъ по міру пущу!

Лариса Дмитріевна. Кого удастся, а кого и нѣтъ. Не хвастай ужъ очень то, Настасья!

Княгиня Настя. Кто говоритъ? Кто смѣетъ здѣсь говорить?

Лариса Дмитріевна. Я говорю. Найдется и на тебя сила. Зубки сломаешь.

Княгиня Настя. Лашка говоритъ! Мой любовникъ, мужъ души моей умеръ, а Лашка Карасикова... говоритъ!

Лариса Дмитріевна. Онѣмѣть, что ли, прикажешь съ горя по твоемъ любовникѣ?

Оберталь. Лариса, можно ли такъ грубо?

Лариса Дмитріевна. Да! Она будетъ въ глаза ругаться, а я -- нѣжничать съ нею стану!

Оберталь. Ты раздражаешь ее, а она выместитъ на мнѣ.

Лариса Дмитріевна. Очень мнѣ важно!

Оберталь. Озлоблять женщину въ минуту отчаянія...

Лариса Дмитріевна. Отвяжись! Я въ задоръ вошла,

Княгиня Настя. Рада ты горю моему, Лашка Карасикова! Веселый у тебя голосъ! Рѣзвые у тебя глаза!

Лариса Дмитріевна. Прежде всего -- я тебѣ не Лашка и не Карасикова. Передъ тобою -- графиня Оберталь!

Оберталь. А, Боже мой! Нашла, когда чинами считаться!

Лариса Дмитріевна. Это ты, Настасья, изъ княгинь разжалована, въ боярыни не попала. А у меня, слава Богу, мужъ есть. Вотъ онъ стоитъ.

Княгиня Настя. У меня нѣтъ мужа. Обманулъ Алеша! Охъ, мое вѣнчальное платье! Обманулъ! (Встаетъ) Не ломаться тебѣ надо мною. Сказала: разорю! -- и разорю.

Лариса Дмитріевна. Попробуй!

Княгиня Настя. Мужемъ хвастаешь? Этимъ то? Да -- какой же онъ мужъ? Какой онъ -- графъ?

Лариса Дмитріевна. Ты ошалѣла?

Княгиня Настя. Въ тюрьму его! Онъ арестантъ! Преступникъ! Онъ злостный банкротъ!

Бурминъ. Ой! ой! ой!

Лариса Дмитріевна. А! Ты вотъ куда погнула?

Оберталь. Анастасія Романовна!

Княгиня Настя. Считаться давай!

Ратомскій. Хотя бы въ состояніи отчаянія -- развѣ можно такъ оскорблять порядочнаго человѣка?

Мѣховщиковъ. Считаться не воспрещается, въ какомъ бы то ни было состояніи.

Княгиня Настя. Артемій Филипповичъ! Сегодня же подайте ко взысканію всѣ векселя его!

Оберталь. За что вы меня губите? Вѣдь мы же съ вами только что покончили миромъ? (Женѣ) Ты виновата въ этомъ, Лариса! Ты! Ты!

Лариса Дмитріевна (оттолкнула его). Не суйся! Я въ задоръ вошла! Не испугаешь, Настасья: отсчитаемся! Не робѣй, Евгеній: плачу!

Бурминъ. Везетъ графу!

Княгиня Настя. Платишь? Ахъ, умница! Ха-ха-ха!

Лариса Дмитріевна. Плачу! Можешь лопнуть отъ злости! Паи беру! Въ дѣло вхожу!

Княгиня Настя. Поздно, Лаша!... Виновата: графиня Оберталь!..

Оберталь. Анастасія Романовна! Вы предаете меня! Я у васъ прощенія просилъ! Вы мнѣ слово дали!

Княгиня Настя. Лариса Дмитріевна! Вашъ мужъ, графъ Оберталь, воръ. Онъ фальшивыми бланками промышляетъ. Онъ мою подпись поддѣлалъ и у ростовщика семьдесятъ пять тысячъ подъ нее взялъ.

Оберталь. О, какъ безжалостно! Какъ звѣрски свирѣпо! Вѣдь вы же мнѣ дали слово...

Княгиня Настя. Чье слово дала я вамъ, графъ? Анастасіи Алябьевой слово. Гдѣ она -- Анастасія Алябьева? Покажите мнѣ ее!... Нѣту ея на свѣтѣ... и не будетъ никогда... Да, никогда и не было!.. Призракъ говорилъ съ вами... Туманъ... Паръ!...

Оберталь. Вы играете словами, въ которыхъ и жизнь, и честь человѣка!

Княгиня Настя. Сдѣлайте меня Анастасіей Алябьевой, верните мнѣ его, поднимите Алешу изъ могилы,-- я вамъ всѣ ваши долги прощу и отъ своихъ милліоновъ половину прибавлю!

Оберталь. Мертвые не встаютъ изъ гробовъ.

Княгиня Настя. А живые остаются такими, какъ жили. Вы будете вы -- графъ Оберталь, и я буду я -- Настасья Хромова!.. Альбатросовъ! Однажды вы у меня денегъ на газету просили. Принесите мнѣ опроверженіе, дайте мнѣ увѣриться, что Алеша живъ,-- я дамъ вамъ средства основать новый "Таймсъ"!

Альбатросовъ. Анастасія Романовна, все на землѣ можно купить, кромѣ -- свершившагося факта!

Княгиня Настя. Таня! Таня! Говорила я Алешѣ: уйдешь отъ меня,-- звѣрь я стану... Не повѣрилъ... обманулъ... ушелъ!... Ну, звѣрь -- такъ звѣрь! У звѣрей -- зубы, у Настасьи Хромовой -- деньги.

Лариса Дмитріевна (мужу). Евгеній Антоновичъ... что же -- все это -- правда?

Оберталь. Клевета, Лариса! Она въ безуміи. Клевета!

Лариса Дмитріевна. Такъ плюнь ей въ рожу, если клевета!

Княгиня Настя. А -- ну, ваше сіятельство? а -- ну?

Оберталь. Я щажу въ васъ женщину, пораженную несчастіемъ. Мы поговоримъ, когда вы будете вмѣняемы.

Княгиня Настя. Когда я прикажу, тогда и будешь ты говорить... прохвостъ!

Оберталь. Уйдемъ, Лариса, намъ неприлично оставаться въ этомъ домѣ!

Козыревъ. Нѣтъ ужъ, ваше сіятельство, извините, извольте обождать.

Оберталь. Потрудитесь пропустить меня, или...

Козыревъ. Невозможно. За полиціей послано.

Оберталь. Съ дороги, хамъ! Іуда рыжій!

Козыревъ. Но-но! Осторожнѣе! Я, братъ, крючниковъ на обѣ лопатки кладу.

Марья Григорьевна. А то и людей крикнемъ.

Козыревъ. Скандаловъ не терплю, но -- ежели скандалъ, то ужъ на всю Россію!

Мѣховщиковъ. Да -- куда вы стремитесь, графъ?

Бурминъ. Не все-ли равно, гдѣ быть арестованнымъ -- въ гостяхъ или у себя дома?

Ратомскій. Здѣсь -- даже лучше. Своей прислуги не зазорно.

Княгиня Настя. Онъ застрѣлиться спѣшитъ.

Таня. Настя! Лежачаго бить -- жестоко!

Лариса Дмитріевна (мужу). Графъ ты, a подлецъ!

Оберталь. Ты подлая! Ты довела меня жадностью своею до этого паденія! Ты -- купчиха!

Лариса Дмитріевна. Альфонсъ! Воръ! Нищій! Купленный мужъ! Фальшивый документщикъ!

Оберталь. Змѣя! Развратница! Сквалыга! Вѣдьма!

Княгиня Настя. Ха-ха-ха! Мужъ и жена! Ужъ вотъ именно, что мужъ и жена!

Марья Григорьевна. Совѣтъ да любовь! Есть на что полюбоваться!

Лариса Дмитріевна (Мѣховщикову). Его всѣхъ правъ лишатъ?

Мѣховщиковъ. Похоже на то, графиня.

Лариса Дмитріевна. Въ какѣхъ же я тогда останусь?

Мѣховщиковъ. Можете хлопотать о расторженіи брака.

Княгиня Настя. Возвратиться въ званіе купеческой дочери Карасиковой... саврасъ безъ узды!

Лариса Дмитріевна. Молчи ты, золотая телка... безжалостная!

Оберталь (Бурмину). Вадимъ Прокофьевичъ, послѣднюю услугу... Я знаю: съ вами всегда есть револьверъ...

Бурминъ. Э, полно, графъ! Кто же стрѣляется при дамахъ?

Занавѣсъ.

КОНЕЦЪ.

1908.