Внутренность развалин корчмьi. Стени без гiотолка и несколько уцелевших стропил. Все занесено снегом и освещено луною. Несколько минут молчания. Вдали сльїшна песня, потом ближе, ближе, й является Стеха, робко припевая: "Ох, сережки!.." Она останавливается у развалившейся печи й с робостию осматривается кругом.
Стеха
Як страшно! Де ж вони? I коней теж не видно; Чи не махнули вони собi? То-то буде добре! За два червiнцi продать своє щастя… (Осматривает следьi.) Нi, опрiч моїх, нiчиїх не видко слiдiв… Що, як вони обманили та другим шляхом?.. От тобi й сотничка! Побiжу мерщiй додому, чи не подiялось чого там. Розкажуть, що я помогла,- тодi усе пропало.
(Поспешно возвращается.) (Навстречу ей Назар несет на руках Галю.)
Стеха.
Се ви? А тут так страшно… Чи не случилось чого?
Назар
(опустив Галю)
Нiчого не бiйсь. А конi тут?
Стеха
Нi, я не бачила.
Назар
Збiгай подивись, i як нема, то бiжи мерщiй у слободу, чи не зустрiнеш на дорозi.
Галя
Стехо! Чому ж ти не йдеш? Бiжи ж скорiш: батюшка прокинеться? Бiжи-бо!
Стеха
Зараз, моя панночко; для вас на край свiту полечу.
(Поспешно выламывает из печи изразец.)
Галя
Що ти робиш?
Стеха
Зараз. Се од вовкiв.
(Быстро удаляется.)
Галя
Ходiм на дорогу: менi тут страшно.
Назар
Не можна, моє серденько: там побачать, а сюди нiхто не ввiйде.
Галя
(грустно)
Ну, роби як знаєш, а я… я все зробила… Боже' На зорi прокинеться батюшка… Ох, Назаре, Назаре! що я наробила!
Назар
Лучче нiчого, не можна було зробить.
Галя
Батюшка мене проклене.
Назар
Себе нехай проклинає… Ти змерзла, моя кришечко? Вiзьми мою кирею.
(Снимает плащ и расстилает по снегу.) Спочинь, моє серденько; поклади свої нiженьки у мою шапку. (Галя садится на плащ. Назар вкладывает ее ноги в свою шапку.) Отак теплiш (целует ее), теплiш, моє серденятко.
Галя
О, мiй голубчику, мiй сокiл ясний! Як менi тепло, як менi весело!.. Тiльки я боюсь: батюшка мiй такий сердитий.
Назар
Не бiйсь, моя пташечко, нiчого, поки я з тобою. Не бiйсь, тiльки люби мене. Я подумав тодi… коли…
Галя
Коли? Що подумав? Може, недобре?
Назар
Не то що недобре, та не тепер згадувать об чiм-небудь недобрiм, коли на серцi така радiсть. А завтра… що завтра зо мною буде? Я вмру, мене задушить моє щастя, моя доля. (Кладет ей на колени свою голову. Галя перебирает его волоси. Назар, подняв голову, с нежностию смотрит ей в очи.) О мої очi, мої карi! Поглядiть на мене, мої зорi яснi! (Немного помолчав.) Серце моє, ти не казала батюшцi, що пiдеш замiж за полковника? Не казала?
Галя
Оп'ять! Який же ти справдi!.. Я заплачу. Адже ж вiн нiчого менi не говорив о полковниковi, так як же б я йому сказала?
Назар
Бiдненька! Вiн продавав тебе, а ти нiчого й не знала. Прости його. Нехай бог милосердний на тiм свiтi за се його осудить i покарає.
Галя
Я молитимусь за його грiхи. Може, бог йому простить.
Назар
Молись за кого хочеш, тiльки не розлюби мене, моя галочко… Я вмру тодi.
Галя
Який ти чудний! Ти думаєш, що я тiльки так тебе люблю. Нi, Назаре, я не люблю, я й сама не знаю, що роблю… Як би тобi розказать? Аж страшно! Знаєш що? Коли я дивлюсь на тебе, так менi здається, що ти – так се я, а що я – так се ти. Так чудно; не знаю, од чого воно се так. Коли зостанусь одна на самотi, то все про тебе думаю, думаю, i менi приставиться, що ти в Чигиринi перед гетьманськими хоромами на вороному конi гарцюєш, а усi гетьманшi, полковницi нi на кого бiльш i не дивляться, опрiч на тебе… У мене в очах так i потемнiє… Я заплачу, заплачу, так важко на серцi стане. Од чого воно так, Назаре? Ти не знаєш?
Назар
Знаю, моє серденько, знаю! Як любо, як менi ти говориш! Промов ще раз, обiйми мене. (Обнимаются, целуются.) Ще, ще один, останнiй раз.
(В изнеможении кладет ей голову на колени.)
Галя
Як менi весело з тобою! Чи воно усе так буде весело? Скажи менi, Назаре.
Назар
(не поднимая голови)
Увесь вiк!
Галя
Куди ж ми поїдемо?
Назар
У рай.
Галя
Я се знаю; та де ж вiн?
Назар
(подняв голову)
Не питай мене тепер; я нiчого не знаю. Ми поїдемо туди, де нема i не буде нi полковника, нi батька твого, де тiльки одна воля, одна воля та щастя. О, як ми будемо гарно жити! Збудую тобi хату свiтлу, свiтлу та високу, розмалюю її усякими красками – i чорними, i блакитними, i зеленими, усякими, усякими, наряджу тебе у шовк та в золото, посаджу тебе на золотiм крiслi, мов кралю, i довго, довго, поки вмру, все любуватимусь тобою. Та чи вмру ж я коли-небудь? Нi, я нiколи не вмру! Коли ти будеш зо мною, то смерть не посмiє i в хату нашу заглянуть.
Галя
(грустно)
Ох, нi, Назаре, не кажи так! Менi страшно стало, i серце так защемiло, так заболiло, неначе чує недобру годину або яке горе.
Назар
Яке горе? Де воно? Для нас нема його на цiлiм свiтi.
Галя
Не знаю, Назаре, тiльки менi щось на серцi так важко, так гiрко… Я все думала про батюшку.
Назар
Нащо ж ти об йому думаєш? Не думай, i весело буде. Знаєш, як приїдемо ми у Кодак… Се запорозький город… От як приїдемо, мерщiй у церкву, повiнчаємось; тодi i сам гетьман нас не розлучить, i будемо довго, довго там весело жити. Ти будеш пiснi спiвати i танцювать, а я буду грать на бандурi i розказувать тобi про славнi дiла козацькi, про Саву Чалого, про Свiрговського, про всiх, про-всiх жвавих козакiв наших. Далi менi вигодуєш сина, молодця чорнобривого, пошлемо його в Сiч; там поставлю його перед козацькою громадою i скажу: "Любуйтеся, дивiтеся: се мiй син. Менi його вигодувала, викохала моя Галя, такого молодця!" Що, весело?
Галя
Весело, мiй Назаре, мiй миленький, а серце все-таки болить. Менi здається, що батюшка вже прокинувсь i мене шукає.
Назар
Бог зна об чiм думаєш ти! Ось зараз будуть конi, i вони нас не найдуть, хоть нехай усю землю перевернуть. Не журись же, моя ластiвкої
Галя
Знаєш що? Ходiм додому, розбудимо його, станем перед їм на колiна… Вiн нас простить: вiн мене любить.
Назар
Хiба ж я його не просив, хiба ж не ставав перед ним на колiна! Адже ти бачила?
Галя
Бачила, ти просив- Назаре, вiн мiй батько,
Назар
Лучче б не знать такого батька.
Галя
Ти сердишся, Назаре! Не сердься, мiй милий, мiй чорнобривий. Подивись, я весела, я не жалкую, що покинула… Поцiлуй же мене, мiй соколе ясний, орле мiй сизокрилий.
(Обнимаются й целуются.)
Назар
О, моя радiсть, мiй сон чарiвний! Не журись, серденько. Скоро ми полетимо так, що не дожене нас i вiтер. А нiч-то, нiч! Неначе празникує наше щастя. Тиха, свiтла, як твої яснi очi. Ти не боїшся? Побудь тут одна. Я пiду подивлюсь на дорогу.
Галя
Нi, не боюсь.
Назар
Чого ж ти знов зажурилась?
Галя
Так, нiчого. Я згадала покiйницю няньку. Вона менi розказувала, що в сiй корчмi давно який-то запорозький старшина ночував, а на другий день найшли його в Тясминi; i що тут Богдан зустрiчав сина свого Тимофiя, як козаки везли його з Молдавiї, покритого червоною китайкою; i що тут запорожцi вирiзали жидiв. З тiєї години нiхто в їй не жив: усе нiччю ходять мертвi жиди… Ух, як страшно тут!
Назар
Тобi твоя нянька бог зна чого наговорила.
Галя
Вона божилась, що правда. Не ходи, лучче останься зо мною, або ходiм обоє. Менi важко i на мiнуточку розрiзниться з тобою.
Назар
Я не пiду… Ти не змерзла?
Галя
Нi, твоя шапка така тепла. (Снимает шапку с ног й целует.) О, моя мила шапка! Надiнь її: i ти замерз.
Назар
Надiнь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькiй шапцi. (Она надевает шапку. Назар любуется.) Чудо!. Чорнi уси, шаблю дамаську, пiстоль за пояс – i козак хоч куди. (Целует ее.) Козаче мiй чорнобривий!
Галя
(надевает ему шапку)
Отак краще! Постiй, я пришпилю стьожку. Знаєш, як на весiллi бува у молодого?
Назар
Се ти ще й завтра зробиш…
Галя
Ох, стривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою i хустку, що для тебе вишивала. (В ы нимает из-за пазухи белый, шитий красним шелком платок и по-дает Назару) Що, хороший? Я сама вишивала i грошi на шовк сама заробляла.
Назар
Спасибi, серце моє.
Галя
Чи не заспiвать оце пiсню про хусточку, що я в Чигринi у дядини чула?
Назар
Коли весела, заспiвай.
Галя
Нi, не весела, та менi сидiть уже остигло. Слухай же.
(Выходит на край сценьї.)
(Назар стоит задумавшись.)
Галя
Чого ж ти зажурився? То не треба було б i спiвать.
Назар
Нiчого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.
Галя
Нащо вона менi? Розiрви, коли вона тобi нелюба; я другу вишию.
(Печально) Тiльки не знаю, коли.
(Плаче, помовчавши)
Назар
Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.
Галя
Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мiй голубе, мiй орле сизокрилий, скажи, моє серце!
Назар
Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливiший на свiтi.
Галя
Ба я щасливiша за тебе Нiколи ж не буду спiвать про хустку; цур їй'
Назар
Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.
(Дивляться одно на другого i цiлуються. Хома i Стеха крадуться iз за шкапи.)
Хома
Сюди! Ось де вони! Сюди!
Галя
Батько!.. Пропала я!
Стеха
(пробiгає коло їх)
Полковниця! Полковниця!
(Назар мовчки бере лiвою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь Стеха ховається.)
Хома
(скаженiє)
Цiлуйтеся, цiлуйтеся, голуб'ята! (До челядi) Киями його, собаку! Чого ж стали? Берiть, рвiть його!
(Челядь торопiє.)
Назар
Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми) Ти чого хочеш?
Хома
Смертi твоєї, злодiю!
Назар
Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.
Хома
Я рук паскудить не хочу. Берiть його! О, пес поганий! Я розiрву тебе!
(Б'ються на шаблях)
Галя
(пада мiж ними на колiна)
Тату, тату! Убий, убий мене Винна я; я прогнiвила тебе… Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
Хома
Цить, кошеня крадене!
Назар
(Хомi)
Цить, сатано люта!
Хома
Дочку оддай!
Галя
Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!
Хома
Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!
Галя
Топчи, души мене: я твоя дитина
Хома
(до челядi)
Берiть його! Я вас перевiшаю! Я вас золотом окую! (Челядь поривається до Назара.)
Галя
Одурить! Одуритьi
Хома
Не одурю! Не скавучи, зiнське щеня!
(Напада на Галю. Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду i крутить йому руки.)
Хома
Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?
Назар
Цить, жабо погана!
Галя
(перед Хомою на колiнах)
Тату, тату, кате мiй! Я розiрву тебе,-я день i нiч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму – не вбивай його. Я за полковника пiду…
Назар
Галю!
Галя
Нi, нi…
(Зомлiла, падав.)
Хома
(до челядi)
Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тимчасом шкуру знiмiть.
(Челядинець замахнувся києм на Назара.)
Хома
Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вiрьовки, пояс або налигач,-що-небудь, скрутить йому руки й ноги?
(Челядь крутить поясами Назара.)
Стеха
(падає коло Галi зомлiлої)
Ох, моя пташечко, моя лебiдочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластiвочко!
Хома
Отак добре! Тепер зав'яжiть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руцi. Чи не весiльна? Добре, здалась-таки на що-небудь.
(Зав'язують хусткою рот.)
Хома
Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть i лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тiчка нападе… а вовки здалека поживу чують… от буде снiдання, начисто гетьманське! Тепер положiть його на бiлу перину – нехай, проспиться та подума, з ким жартує.
(Челядь кладе Назара на снiг.)
Хома
(на Галю)
А ця учадiла… Возьмiть її додому… Прочумається. (Челядь бере на руки Галю i несе з собою.)
Стеха
(бере Хому за руку i веде його за Галею)
А що? Скажеш, що не люблю тебе?
Хома
Спасибi, спасибi. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобi присняться рушники.
(Хома з Стехою шепнуться i пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомiн.)
Голос Хоми здалека
Киньте її! В'яжiть його!
Гнат
(за сценою)
Я тебе зв'яжу, недовiрку проклятий! (Незабаром вибiгає Галя i кидається на Назара.)
Галя
Орле мiй, серце моє!
(Розв'язує хустку.)
Назар
Душно менi, душно!
Гнат
(веде за груди Хому)
Останнiй раз говорю: оддаси Галю за Назара чи нi?
Хома
Нi!
Гнат
Здихай же, собако скажена!
(Замiривсь шаблею.)
Хома
Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то..
Гнат
Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челядi.) Копайте яму.
(Цiлить пiстолем.)
Хома
В'яжiть його!
(Тимчасом Галя розв'язує руки у Назара.)
Назар
О, доле моя! Серце моє!
Гнат
Копайте яму! (До Хоми, прицiлившись.) Лукавий чоловiче, за що без сповiдi ти себе губиш i мене з собою? Прощайсь з бiлим свiтом, молись богу. (До Назара.) Назаре, брате мiй, друже мiй! Поховай мене. Прощай! а ми…
Назар
Стривай!
Галя
(до Гната)
Стривай!
Назар
Пусти його, не варт вiн того. Не напасти душi своєї. (До Хоми.) Iди, лукавий чоловiче, iди, куди знаєш. Не помiг тобi бог занапастить мене; а я чужеi кровi не бажаю. Iди собi!
Хома
(пада перед Назаром)
Назаре! сину! батько рiдний! Зарiж мене, замуч мене, на конях розiрви, та не прощай! (Падає до нiг плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грiшний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб'є, нехай я свiта не паскуджу! (Знову плаче.) Боже мiй, боже мiй!
Назар
(пiдводить його)
Устань, молися богу, грiшний. Коли прощають люди, то бог милостивiший за нас.
Хома
(вставши, утирає сльози)
О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець… спокутую в рясi мої беззаконiя! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обнiмiться, поцiлуйтеся, дiточки мої. Я хоч i грiшний, а все-таки батько. (Назар i Галя обнiмаються.) Боже вас благослови!
1843 -1844
Надрукований пiсля смертi Шевченка в журналi "Основа" (1862, N 9).