Внутренность простой хати, опрятно убранной. На столе горят свечи. Хозяйка прибирает около печки.
Хозяйка
Господи, господи! Як подумаєш, коли ще ми дiвували, зачуєш де-небудь вечорницi, так аж тини трiщать; а тепер… От скоро i третi пiвнi заспiвають, а вечорницi ще й не зачинались. Нехай воно хоч i свято, звiсно – колядують, а все-таки час би. Нi, що не кажи, а свiт перемiнився. Хоть би i запорожцi… Ну, якi вони запорожцi? Тьфу на їх хисгь, та й годi! Чи такi були попереду? Як налетять було з своєї Сiчi, так що твої орли-соколи! Було як схопить тебе котрий, так до землi не допустить, так i носить… Ой-ой-ой! Куди то все дiвалось?..
(Покачавши грустно головой, поет.)
Зоря з мiсяцем над долиною
Пострiчалася;
Дожидалася до бiлої зорi,
Не дiждалася;
Я додому прийшла, гiрко плакала,
Не молилася, -
Нерозумная, неутiшная,
Положилася,
Ой не спала ж я, все верзлась менi
Нiчка темная
I вишневий сад, очi карiї,
Брови чорнiї.
На зорi-зорi я проч'нулася
I сказала так:
За Дунай-рiку чорнобривий твiй
На гнiдiм конi
Полетiв орлом!.. Я все плакала,
Все смiялася.
I додому козаки, з-за Дунай-рiки,
Заверталися.
Не вернувся мiй… молодi лiта
За що трачу я?
Зоря з мiсяцем пострiчалася -
I заплачу я.
Точнiсiнько моя доля! Неначе сю пiсню про мене зложили. Де мої молодi лiта I слiду нема, мов поверх води поплили. (Помолчав.) Що ж се справдi нiхто не йде? А вже менi ся навiжена Стеха! Пiшла за дiвками та десь i застряла з козаками. I звела ж їх нечиста мати докупи! Нехай би сей Кичатий був парубок, а то ж уже старий чоловiк… Не взяв би вiн собi в ключницi не молоду, а розумну, вiрну, дотепну до всякого дiла та стареньку! А то… як та дзига, так i снує. Як то вiн дочку свою ще пристроїть? Бач, у полковницi лiзе! Чи довго ж то вона буде любуватися його лисиною замiсть ясного мiсяця? Ох, ох! старi, старi! Сидiть би вам тiлько на печi та жувать калачi; так нi, давай їм жiнку, та ще молоду. Як же пак, чи не так!.. От Стодоля молодець! Я його знаю, вiн протопче стежку через полковничий садок. Та й дурний би був, коли б не протоптав. Про себе скажу, що… теє… хтось iде!.. Зараз, зараз! Насилу!
(Отворяет дверь.) (Входят Назар й Игнат.)
Хозяйка
Свят, свят, свят! Вiдкiля се, якою дорогою, яким вiтром, яким шляхом занесло вас у мою хату?
Гнат
Не питайся, голубко, стара будеш, хоч се, признаться, i не пристало твоїй пицi. Чого ж ти так насупилась?
Хозяйка
Сiдайте, будьте ласкавi, сiдайте!
Гнат
Ну, годi ж, не сердься. Мало чого з язика не спливе! Невже треба переймать, що поверх води пливе! У тебе сьогоднi вечорницi?
Хозяйка
Хiба ж нашi вечорницi для вас? Ви так тiлько прийшли – посмiяться.
Гнат
Так таки i посмiємося, коли буде весело.
Хозяйка
(глядя на Назара)
Буде весело, та не всiм.
Гнат
Ну, се вже опiсля побачимо. А поки – ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга i повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщiй!
Хозяйка
Зараз. (Отходя.) Бiдненький Назар!
(Достает с полки флягу с вином й закуску й ставит на стол.) (Назар печально смотрит на Игната.)
Гнат
(к хозяйке)
Тепер же знаєш що? Вiзьми мiтлу та мети, виясни хорошенько мiсяць: бач, як насупило! А ми тимчасом побалакаєм, що треба.
Хозяйка
Що се, бог з вами! Хiба я вiдьма?
Гнат
Я так,.навмання сказав. Заткни пальцi в уха. Чи второпала?
Хозяйка
А!.. ви хочете нишком побалакати. Добре, я пiду по Стеху.
(Надевает свиту й уходит.)
Гнат
(посмотрев ей вслед)
Пiшла. Ну, що ж дивишся на мене, мов не пiзнаєш?
Назар
Тепер би й рiдного батька не пiзнав.
Гнат
Розумнi люди усе так роблять: i в хоромах, як у хатi мужик. (Наливает рюмку й подносит) Не хочеш? Як хочеш! А я совiтував би чарочку-другу Адамових слiзок, як казав було отець економ. Не забув Братський монастир?
Назар
Нi, скажи лучче, нащо ти мене повiв сюди?
Гнат
На те, щоб побалакати з тобою, як з козаком, а з бабою. За козацьку волю i розум!
(Выпивает)
Назар
Щасливий ти чоловiк!
Гнат
Ти щасливiший мене.
На зар
О, якби ти посидiв у моїй шкурi! Ходiм, Гнате, менi тут душно.
Гнат
Стривай, ще рано. Подивимся, як люди добрi веселяться, та посовiтуємся, куди йти.
Назар
Менi одно, куди не поведеш.
Гнат
Ти вп'ять баба. Чи пристали ж козаку такi речi?
Назар
Гiрко менi, Гнате! Ти смiєшся, а в мене печiнки верне. Хiба ж моє горе смiшить тебе?
Гнат
Смiшить.
Назар
А я думав-ти добрий чоловiк.
Гнат
А я думав – ти козак, а ти, бачу, баба Ну, скажи менi, чого ти дурiєш? Де твiй розум? Чи стоїть же жiнка, хоч би вона була дочка нiмецького цезаря, чи стоїть вона такого дорогого добра, як чоловiчий розум?
Назар
Стоїть.
Гнат
Брехня! Ти знаєш, в яку цiну поставив цар Соломон золотий плуг? Вiн каже, що при нуждi шматок хлiба дорожче золота. А я скажу: чарка горiлки козаку милiша усiх жiнок на свiтi.
Назар
Ти мене, Гнате, морочиш, а менi тепер треба щирого друга.
Гнат
Добре. Я вiн i єсть, бо кажу правду. А коли хочеш, то й брехать почну для тебе. Все, що хочеш.
Назар
Не смiйся, а дiлом кажи, що робить менi. Тобi можна i говорить, i думать.
Гнат
Ось що. Перш усього випий горiлки. Вона i без мене наведе тебе на розум. (Наливает рюмку.) Чи не забув ще ти, як розумно розсужда латинський вiрш-ник…6 як пак його… ну той, за якого мене в Братствi випарили рiзками, як отець ректор пiймав у мене за халявою його мудрi вiршi. Вiн каже: "Дурниця все, опрiч горiлки, а iнодi i жiнка пiд руку". Оце так! (Вьiпивает.)
Назар
(презрительно)
Бiдний ти, сердешний чоловiк! Я думав, що в тебе хоч крихта є добра, а в тебе нема й того, що має й скотина. О, якби ти змiг заглянуть сюди
(указьiвает на сердце), куди сам бог не загляда! Та нi! Може, ти тiльки морочиш мене; може, ти тiльки так кажеш. Друг ти мiй добрий, вiрний мiй, ти ж таки плакав коли-небудь: плач зо мною тепер; хоч прикинься, та плач. Не муч мене: в мене вiд горя серце рветься! Нехай вже тi смiються, що живуть у пеклi: їм любо; а ти ж таки чоловiк.
(С участием смотрит на него.)
Гнат
Так, я чоловiк; а ти й справдi баба, ще раз тобi скажу: казна за чим вбиваєшся.
Назар
Нема у тебе серця, камiнь ти!
Гнат
Як хочеш, так i думай, а я нещаснiший од тебе, нещаснiший од твоєї собаки: вона лащиться до тебе, а ти її кохаєш; а я?.. I я, дурний, колись любив i к гадинам жiнкам ласкався, ридав гарячими сльозами, рад був i жизнь оддать за них… I що iз того? Чи хочеш знати?
Назар
Не треба, не хочу, не говори! У тебе нема бога в серцi.
Гнат
А був колись, та мохом серце обросло, як той гнилий нiкчемний пень дубовий. Прийде i твоя пора, все згадаєш. (Ласково.) Годi ж тобi, годi! Не дивись так хмарно: далебi не полегша. Дурниця все: i товариство, i любов,- цур їм! нема їх на свiтi! Однi дурнi i дiти вiрять латинським вiршам. А лучче поговорим о долi, а тимчасом налетять сороки чорнобровi, вип'єм, пожартуєм, i вiр менi – вся дур iз голови вилетить. Я се знаю: мене лихо навчило.
Назар
(вставая из-за стола)
Та i я iзвiдав горе, та нiчому не навчився; тебе ж не хочу слухать: ти злiший диявола. (Хочет итти.)
Гнат
Куди ж ти?
Назар
З тобою холодно, пiду у пекло погрiться.
Гнат
Стривай, ти сам не знайдеш. Я шлях тобi покажу.
Назар
Найду й сам.
Гнат
(удерживает его)
Ти i справдi хочеш iти? Скажений, ти з глузду з'їхав!
Назар
Я нiкому не дам себе в обиду ї дурного совiту не послухаю. Пусти мене.
Гнат
Насилу прочунявся. Та куди ж ти, навiжений?
Назар
(вспыльчиво)
Мовчи, а то тут тобi i амiнь.
Гнат
(не вьiпуская руки Назара)
Так i я зумiю, та що потiм? З холодним мертвецем у домовину?
Назар
Хоть до чорта у пекло! Пусти мене, я пiду у Чигирин до полковника.
Гнат
Чого?
Назар
Уб'ю його!
Гнат
А як не вб'єш, тодi що? Чи не мусиш ублагать його вiдкинуться вiд Галi? га?
Назар
Так чи не так, а я пiду.
Гнат
До диявола в гостi! Чи не лучче ж, замiсть пузатого полковника, обняти тонкий та гнучкий стан Галi? Не хмурся та послухай, та роби так, як я тобi скажу, бо ти сьогоднi нiчого путнього не видумаєш.
Назар
Що дальше?
Гнат
(осматриваясь)
Чи глухi тут стiни? (Вполголоса.) Украдьмо Галю, от i все. Чи добре?
Назар
(чемного помолчав, жмет руку Гната)
Прости мене…,
Гнат
Ну, що ще?
Назар
Ти певний друг!
Гнат
Ну, об сьому послi. Кажи, так чи не так?
Назар
Так! Я ввесь твiй: говори, приказуй.
Гнат
Слухай же. Вона, звiсно, виходила до тебе коли-небудь пiзно вечором у садок, хоть, може, й не одна?
Назар
З ключницею.
Гнат
Суща коханка! Чи не завалявсь у тебе в кишенi який червiнець?
Назар
Два.
Гнат
Ще лучче. Се ж буде ключницi на сережки, а плахту на словах обiщай. Тiльки домовся з нею так, щоб вона про мене не знала, бо жiнки наголо всi цокотухи: не для їх вигадано слово мовчати; до того ще й дорожче запросить.
Назар
Нiчого не пожалую, усе вiддам, що в мене е. Де тiльки ключницю побачу?
Гнат
Вона буде тут. Адже ти чув, як ласка хазяйка Стеху за те, що довго бариться? Гляди ж, зробиш тут усе як треба, а я дожидатиму вас крiй старої корчми. з тройкою добрих вороних. Знаєш, за садком, на старiй дорозi?
Назар
Знаю.
Гнат
Сю корчму i днем люди, хрестячись, обходять, а вночi нiхто не посмiє; так кращого мiсця нiчого й шукати; тiльки порайтесь моторнiш.
Назар
А як вона не захоче,- що тодi?
Гнат
Хто? Ключниця чи…
Назар
Та й та, й друга.
Гнат
Захочуть обидвi, тiльки ти зумiй согласити. Ключниця за червiнця пiде колядувать хоть до самого сатани; а Галя в однiй сорочцi пiде за тобою на край свiту; а як се дуже далеко, так ти спровадь її на Запорожжя, а там i сам гетьман не бiльший од чабана. Адже ти не виписувавсь iз запорожцiв?
Назар
Нi.
Гнат
Так якого ж злидня ще хотiть? А хто пак у тебе курiнним отаманом?
Назар
Сокорина.
Гнат
Знаю! О, голiнний, завзятий чоловiк! В кiрцi води диявола утопить, не то що в Днiпрi. А! здається, хтось iде.
Назар
О, якби твоє, брате, слово та богу в уха!
Гнат
Нема нiчого на свiтi легше: тiльки повеселiй, будь козаком. Мовчи.
(Громко.) Ну, вип'ємо ж чарочку за шинкарочку.
(Пьют.)
Хозяйка
Як же я утомилась! Насилу найшла її, прокляту Стеху!
Гнат
А що, змахнула пил з мiсяця?
Хозяйка
Смiйтесь, а воно i справдi погода утихомирилась.
Гнат
Оце ж тобi за труди.
(Подает чарку.)
Хозяйка
Цур йому, як я втомилась!.. Нi, спасибi, не пiд силу… Хiба вже для вас. (Пробует понемножку. Гнат знаками просит. Она, в притворстве усилий й кривлячий, вьiпивает, а остальньїе капли хлещет в потолок.) Щоб вороги мовчали й сусiди не знали!
(Отдает чарку.)
Гнат
(подносит Назару; тот отказьiвается знаком)
Не хочеш – як хочеш. А менi здається, що i на свiтi нема такого горя, якого б не можна було утопити в чарцi горiлки. Чарка, друга – i чорта у воду. Так, Катерино?
Хозяйка
Як кому iншому, то й кварта не поможе.
Гнат
(Назару)
А ти справдi не будеш пить?
Назар
Не буду.
Гнат
Вольному воля, а спасеному рай. За твоє здоров'я! (Выпивает.)
Праведно спiвається в тiй пiiнi, що каже: коли б мужику не жiнка, не знав би вiн скуки, коли б не горiлка, де дiвать би муки? Так у горiлку її, прокляту, у горiлку! Розумний чоловiк тебе видумав, так! (К Назару.) Та на тебе бридко й дивиться. Ну, ще ж одну та й годi вже. (Наливает.) Чи їтямки тобi, як ми втiкали з Братського на Запорожжя та на дорозi зустрiли одну чорнобривеньку i ти чуiь-чуть був не промiняв запорозької волi на
її чорнi брови? Бач, ти забув; а я так все запрошедше знаю, та й що буде, одгадаю.
Стеха
(вбегает второпях)
Ох, моя матiнко, як утомилась! Шуточки? Оббiгала усi усюди!
(Осматриваясь.) Ах, боже мiй! я i не бачу. Добривечiр вам! От вже й не думала, й не пдала! Спасибi, спасибi! Не погнушались наших слобiдських вечорниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у вас у Чигиринi.
Гнат
Та у вас ще краще.
Стеха
Годi-бо вам смiяться.
Хозяйка
Чи прийде ж хто?
Стеха
Як же? Усi прийдуть.
(Гнат берет за руку хозяйку й отводит в сторону. Назар встает из-за стола и подходит к Стехе.)
Гнат
(к хозяйке)
У мене щось голова розболiлась; пiду подивлюсь, який мiсяць. Чуєш? А про кобзаря, мабуть, i забули. Збiгай лишень. Без його i гульня не гульня.
Хозяйка
Стехо! Ти звала Кирика?
Стеха
Моя матiночко! I забула. Я зараз збiгаю.
Гнат
Вп'ять де-небудь застрянеш.,. Збiгай лучче сама.
Хозяйка
Добре.
(Хозяйка й Гнат уходят.)
Назар
(берет за руку Стеху)
У мене є просьба до тебе, Стехо.
Стеха
Знаю, знаю, яка просьба: сказать панночцi, щоб вийшла до вас, як пан засне. Та тепер тiльки не те вже, що перше було. Адже ви самi знаєте, що незабаром зробилось.
Назар
Се не помiшає; менi тiльки одно словечко сказати. (Дает ей червонец.)
На тобi; ще й плахта буде, коли услужиш.
Стеха
(принимает червонец)
Не придумаю, як би се зробити. Лиха година те, що старий цiлiсiньку нiч очей не заплющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Нi, таки на своєму поставив старий сатана.
Назар
Так ти зробиш? Дожидати?
Стеха
Зроблю, зроблю, тiльки…
Назар
Не бiйсь! Бiльш копи лиха не буде. А коли хочеш, так i ти з нами. Ну лишень, чкурнем.
Стеха
Куди з вами?
Назар
Туди, де лучче жити, де будеш ти панiєю, а не ключницею: чи второпала?
Стеха
Глядiть, чи не дурите ви мене? I справдi думають, що як вони багатi, так усе i їх.
Гнат
(за сценой)
Катре, Катре! А погляди, що се на мiсяцi?
Голос хозяйки
Хiба не знаєте? Брат брата на вила пiдняв.
Гнат
Як же се? Далебi, я не чув.
Хозяйка
Нехай у хатi розкажу, я змерзла.
(В продолжение зтого разговора Назар об'ьясняется со Стехой знаками й шопотом. Стеха делает утверди-тельний знак, и отходит. Входят Гнат й хозяйка.)
Стеха
А хiба ж ви сього не знаєте?
Гнат
Або забув, або i зовсiм не знав; не, згадаю.
Стеха
Так ось бачите, як воно. Як Христа дочитались, старший брат на Великдень, коли ще добрi люди на утренi стояли, пiшов пiдкинуть волам сiна, та замiсть сiна проткнув вилами свого меншого брата: так їх бог так i поставив укупцi на мiсяцi, на вид усьому хрещеному миру, щоб бачили, що i скотинi грiх їсти у такий великий празник, поки пасок не посвятять, а не то шо людям.
Хозяйка
(насмешливо)
Ач як мудро прочитала!
Гнат
Чудо-не дiвка! Розумна i красива.
(Обнимает Стеху.)
Стеха
(притворно)
Що се, якi справдi безстиднi оцi городськi козаки! Усе б їм знущаться над нами та й тiльки. (Гнат це-лует ее). Ну! от iще видумали що! Неначе се звичайно! Пустiть, далебi закричу.
(С шумом входят козаки й девушки.)
В толпе
Ай да Стеха! От моторна, i тут успiла. А старий Кичатий!..
Стеха
(вырываясь)
Ну, що? Поживились? Не бiйсь, таки не довелось поцiлувати. Хто там горло дере, що успiла? Вони тiльки так, нiчого не зробили.
Гнат
(к козакам)
Ну, хто у вас отаман? Чи єсть музики?
Голоса
I кобзар i музики
Гнат
А останнє: випить i закусити?
Голоса
Як без сього? Усе є.
Гнат
А, та й бравiї ж молодцi! Що твої чигиринцiї (К девушкам.) Котора ж iз вас пiде зо мною танцювати?
Голоса
Пропустiть, пропустiть – музяки йдуть.
(Входят музикантьi-жиды. Впереди слепой старик с кобзою. Девушки й козаки в беспорядке расступают-ся. В продолжение суматохи Назар разговариваеi с Гнатом.)
Гнат
Будь-бо веселiший, не показуй виду. Стеха зумiє одкараскаться од них, тiльки нам з тобою треба попереду утiкати. Я, пожалуй, хоч i зараз пiду, а ти зостанься тут поки – так, для виду. Та чуєш: не дуже довго женихайся, а мерщiй в корчму: я там буду.
Назар
Добре, тiльки i ти проворнiше.
Гнат
За мене не бiйсь Дивись, старiї знакомiй! Кузьма, яким се побитом тут опинились?
Один из козаков
З хуторiв до церкви, а вечорницi по духу чуємо.
Гнат
Мододцi? А ви, жидова, як сюди зайшли?
Жид
А так, шляхом. У Чигиринi нема заробiтку, а ми прочули що у пана Кичатого весiлля буде, так i ири-йшли сюди.
Гнат
(в сторону)
Жидiвське ухо! (Громко.) А нуте ж! Учистьте запорозького козачка.
(К, козакам.) А з вас хто бойчiший? Удар, я подивлюсь, чи так, як у нас бувало на Запорожжi! (Тихо Назару.) Годi, не дурiй. Я ж кажу, усе буде добре.
Назар
Чи буде, чи нi, тiльки здiлай милость, не бався тут, iди швидше.
Гнат
Поспiємо ще з козами на торг. Не показуйся, будь паскав, таким сумним: все зiпсуєш. Подивимся козачка та й годi.
(Удаляются в глубину и разговаривают между собою. Музыканти заиграли.
Один козак в ы скакивает из толпы и пляшет козачок. Гнат й Назар любуются.)
Гнат
Ай да молодець! От жвавий! Що твiй запорожець! (Танец кончается.) Ну, веселiтеся ж, люди добрi, гуляйте, хлопцi, а нам уже годi, пора їхать: до Чигирина не близько, а до свiту треба буть там. Прощайте, козаки? Прощайте, дiвчата! Прощай, хазяйко! А де ж та… Кичатого? (Стеха прячется между козаками. Гнат. поймав ее, целует.) Прощай, сердечко моє, моя розумниця, моя красавиця! Прощай!
Стеха
(вирываясь)
Ай-ай-ай! Закричу, їй же то богу, закричу.
(Назар и Гнат уходят. Хозяйка провожает их.)
Стеха
(охорашиваясь)
Що за народ такий сi козаки! Усе б їм цiлуваться. Неначе й домоглось.
(К. хозяйке.) Тiтко, тiтко! А нумо ми з тобою.
(Пляшет й поет.)
Через гору пiду,
Скриюсь за горою…
На бiду,
Де пiду,
Козаки за мною.
Той почне говорить,
Той сережки сулить,
Кого знаю,
Привiтаю,
Хто сережки дарить.
Ох, сережки мої,
Мої золотiї!
Сердiтеся,
Дивiтеся,
Вороги лихiї!
Хозяйка (вырываясь)
Ох, мої зозуленьки! По старостi лiт менi б i не подоб ало.
(Стеха между тем шалит с козаками, хватая за руку молодого козака, й, вертясь, приплясьiвает.)
Хозяйка
Оце яка жартовлива! Та перестанеш ти чи нi?
Стеха
(пляшет й поет)
Тра-ла-ла, тра-ла-ла,
На базарi була,
Черевички купила,
Три червiнцi дала,
А четвертий пропила
I музику найняла.
Що ж ви, родимець би вас вбив! тiльки дурно грошi берете? Кусок би вам сала, а не грошей. (В толпе хохот.) А де ж наш Кирик? Сюди його! Вiн один лучче усiх цих голодранцiв. (Вьiходит кобзарь.) Ось вiн, мiй голубчик. Ну лишень, яку-небудь пiсеньку з приговорками або казочку-страховиночку, щоб цiлу нiч не заснулось.
Кобзарь
Добре, добре. Хочеш казочку, хочеш пiсеньку, що любиш.
Голоса
Казку! Казку!
Другие
Нi, пiсню, та таку, щоб жижки затрусились. Ми ще не танцювали.
Первьiе голоса
(и с ними Стеха паче всех)
Натанцюєтесь iще, поки до третiх.
Стеха
До пiвнiв ще не трохи. Казку! (К хозяйке.) Казку, тiтко?
Хозяйка
Звiсно, казку, поки ще не так пiзно; а опiсля i слухать страшно буде.
Кобзарь
Коли казку, так казку; менi все одно.
В толпе
Перещебетала-таки цокотуха.
Другой голос
Ач яка!
Стеха
А що, га? Таки перещебетала!
(Кобзарь садится на скамейку. Кругом него с шумом и хохотом толпятся в беспорядке козаки и девушки.)
Стеха
(подносит кобзарю рюмку вина)
Випий, дiдусю, для смiлостi.
Кобзарь
(випивши)
Спасибi тобi, дiвко! (Прокашлявшись.) Слухать -що їсти, в горшку не бовтати, усiв не марати, слов не пропускать, другим не мiшать.
(Обший легкий шопот й смех.)
Стеха
Послухаю, послухаю, чи єсть же така страховина, щоб я злякалась.
Голос
Чуєш ти? Коли не будеш мовчать, так геть собi.
Д ругой
А то виженем.
Стеха
А хто б посмiвi Сотник вас усiх перевiшає.
Голос
Дзус йому, мурому! Гляди, щоб на однiй осичинi не повiсили тебе з сотником.
Хозяйка
Та замовчiть же, бога ради! (К. кобзарю.) Кажи, дiдусю, кажи; їх не переслухаєш.
Кобзарь
(прокашлявшись)
У венгерськiй сторонi, у цесарцiв, за шляхетською землею, стоїть гора висока; а в тiй горi нора глибока; в норi сидить не звiр, не птиця – турецька цариця. Сидить вона сто тисяч лiт, не молодiє, не старiє, а тiлько дедалi злiє; їсть вона од схiд до захiд сонця – не хлiб печений, не курей i не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дiтей за те, що коли ще вона була у Туреччинi важкою, так їй сказав армен-ський знахар, що вона родить дочку i дочка та буде, як пiдросте, в тисячу раз краще її. От вона, справдi, як родила дочку, так зараз i з'їла її, та з того часу сидить у норi i, невгаваючи, усе їсть дiтей; не розбира, хоть хрещенi вони, а хоть нехрещенi, їсть усiх, їсгь тобi всiх та й годi,- i дiвчаток i хлопчикiв…
Стеха
(б ы стро)
I хлопчикiв! Ах, вона триклята баба! Щастя її, що я не знаю тiєї гори.
Гол ос
А що б ти зробила?
Стеха
Що? Задушила б.
Голос
Куди тобi, погане!
Другой
Ти й за дверi сама боїшся вийти.
Стеха
Хто, я?
В толпе
Та не мiшай же слухать! Не хто ж бiльш, ти!
Стеха
Я боюсь? Хочеш, зараз пiду на гробовище? А коли хочете, так у стару корчму, що на старому шляху.
В толпе
Прудка дуже! За порiг не вийдеш, умреш.
Стеха
Я вмру! Що ставиш?
В толпе
Мої музиканти на всю; а ти?.
Стеха
Пiввiдра слив'янки, три куски сала i паляниця.
В тол пе
Добре! Тiльки щоб, знаєш, слив'янка була з панського льоху.
Стеха
Та вже де не вiзьму, до сього вам дiла нема, а поставлю. Де мiй байбарак? (Надевает верхнєє платье.) Гляди ж, не цурайся слова.
(Кобзарю.) Як я вернусь, так тодi докажеш, дiдусю; а то я i не хочу.
(Уходит.)
Кобзарь
Добре.
В толпе
А щоб повiрили, так принеси цеглинку або кахлю з груби, або що хочеш, тiльки з корчми.
Стеха
(за сценою)
Добре, добре.
Голоса
От дiвка голiнна, так так!
Другой
Чуприну їй та уси, тодi хоч у пекло…
Третий
Так подумають, що козак.
Хозяйка
Вже козир-дiвка, не вам рiвня. Отже й пiде:.тодi плати.
Голос
Або слив'янку пий, а салом i паляницею закусуй.
Хозяйка
Побачим, побачим, чия вiзьме. Чого сидiти? Щоб не даром музикам платить, ну лиш потанцюєм лучче. Ану, вдарте, та не по-жидiвський, а по-нашому.
(Толпа в беспорядке расступается. Козак с девушкою выходит танцовать. Музыканты заиграли, и пляска началась. Занавес тихо опускается.)