6 листопада, на передодні сьомої річниці жовтневої революції, вулиці Винниці зацвіли червоними плякатами і гаслами.
Напроти тюрподу ГПУ, на фронті мійського театру, увечері загорілися сотні різнобарвних електричних лямпок: «Хай живе жовтнева революція!» «Хай живе СССР — батьківщина трудящих цілого світу!» «Хай живе всесвітня революція!» «Хай живе всесоюзна комуністична партія та її вождь т. Сталін!» «Хай живе об’єднане ГПУ — вірний сторож завоювань революції!»
До театру приїжджали авта та візники. Еліта міста збиралася на передсвяточне зібрання. З плякатами й прапорами підходили службовці та робітники вимуштровані по військовому в кольони. Перед вікнами ГПУ вимуштровувалися довгі шеренги шкільної дітвори, приведеної своїми вихователями. По черзі розлягалися дзвінкі дитячі голоси, викрикуючи заучені в школі фрази: «Хай живе об’єднане ГПУ — меч революції!» «Хай живе невсипущій стійковий — т. Джержінський!» «Смерть шкіднику, кулаку, петлюрівцю!» «Вогонь по шовіністичних ухилах і релігійних забобонах!» «Залізною мітлою зметемо контр революцію!»
Кожний викрик покривався дзвінким: У-р-р-ра!.
На балконі з’явився Ліплєвскій.
— Дєтям революції, будущім чекістам — пламєнний прівєт! Будьтє достойними своїх отців — борцов за революцію! В школє, дома, на всяком мєстє — безпощадно борітьсь с контр-революцієй!
— У-р-р-р-а-а! Да здраствуєт ГПУ! Да здраствуєт товаріщ Ліплєвскій!
НачГПУ підняв руку з піонерським привітом:
— Будь готов!
— Всегда готов! — підняла руки дітвора. Переладувавшись чвірками в кольони — рушили до міста.
— «Ми дєті тєх кто виступал на бой с Центральной Радой!..» — затягнув хтось з вихователів пісню.
Дехто з дітей, співаючи, боязливо поглядали на забиті дошками вікна тюрподу.
Там були батьки…
Крізь вікна з розбитими шибками — до в’язнів долітали всі викрики й слова.
Коло сьомої години Арбузов відімкнув грати і впустив до тюрподу Галіцкого, вартового коменданта Рубцова та помічника губ прокурора Саніна.
Санін, інтелігентний молодий жид, син багатого одеського купця, для празнику нарядився в уніформу капітана червоної флоти. (Колись служив в морській Чека…)
Начальство обійшовши камери — зупинилоася коло дверей восьмої.
* * *
Хмара понуро сидів під стіною на підлозі. Іванів, білявий, гарний хлопець, лежав на тапчані сперши голову на руку.
Сьогодні, коли принесли під двері передачу від сестри — чув як Арбузов сказав:
— Начорта їм давати вже?! — обійдуться…
— Най перед смертю наїдяться — засміявся у відповідь комендант.
Може… сьогодні вже?
Сказав Хмарі…
Отаман хруснув пальцями.
— Щось мені серце каже, що … сьогодні…
Яблонівський, піджилий вже брунет, лежав на свому тапчані, закривши очі руками. В ухах ще бриніли викрики дітей коло ГПУ, що приглушено долітали через подвір’я до камери. Думав про своїх… яких залишив вдома…
За дверима почулися кроки кроки кількох людей, котрі повертали з тюрподу. Зупинилися. Заслонка піднеслася і в чотирьохкутнику вирізки з’явилося незнайоме обличчя. Пара сірих очей уважно оглянула камеру. Дощечка стукнула на своє місце. Хмара тихо піднявся й приклав вухо до дірочки під визіркою.
— «Ідемо товариш Галіцкій на зібрання. В одинадцятій скінчиться — тоді прийдем і пошльопаєм. Роковини революції зустрінемо». — звернувся півголосом прокурор до начкро.
— «Я від десятої мушу бути в одному місті. Дуже важна справа… самі тут з Рубцовим управитеся»…
Хмара відійшов від дверей і з низко схиленою головою, з густо здвигнутими бровами сів на тапчан коло Іваніва.
Оба товариші наблизили до нього обличчя:
— Що?
— Сьогодні, хлопці… По одинадцятій… Як вийдуть з театру…
Яблонівський знову ліг й закрив лице руками. Іванів став і нервово пройшовся по камері.
— Хлопці, - тихо закликав Хмара.
Коли обличчя товаришів наблизиться — зашепотів.
— Рук в’язати не дамо… До гаражу не підем… Загинемо тут… А може щей кого із них з собою заберем… А може… може й вирвемося… Пізніше — тихенько розберем грубку і накладемо коло неї в куті цеглин… З визірки — туда не видно. Візьмемо під поли по дві цеглини і будемо сидіти. Як тільки відчинять двері — пускаєм в них цегла ми й вихопивши з під тапчанів «цапки» — кидаємось за ними на коридор. В першу хвилину мусять розгубитися… Вихоплюєм зброю… Арбузова з ключами треба в першу чергу… Може й вирвемося… А як загинемо — то в бою…
В очах смертників заблисла тінь надії…
* * *
У восьмій годині з репродуктора над дверима театру розляглися звуки «Інтернаціоналу».
— Товариші! — заговорив з сильним жидівським акцентом секретар губ паркому. — Об’являю зібрання відкритим. Пропоную послати привітальні телеграми Сталіну, Калініну, Рикову, Джержінському, Петровському, Чубарю, Баліцкому. Заперечень нема? — Приймається!
— Пропоную — одізвався нач ГПУ — послати телеграму також і бувшому голові нашого виконкому товаришові Порайкові.
З льож комуністів рознеслися оплески.
— Товариші! — заговорив секретар паркому. — Сьогодні минає сім років як непереможний пролетар’ят, бройною рукою, взяв владу в свої руки. Ми перемогли на всіх фронтах. Ми обрубали довгі руки захланних інтервентів і стали на шлях реконструкції та розбудови промислу й сільського господарства на соціялістичних началах. Ми маємо величезні досягнення на цьому фроні, але разом з тим не можемо зменшувати, а навпаки, мусимо підсилювати бойову готовність СССР. Міжнародня буржуазія не спить. В країнах капіталу невпинно наростають революційні настрої в робітничо-селянських масах, очі яких звернені на соціалістичну батьківщину трудящих цілого світа. Підбадьорені нашою перемогою прикидаються сотки років експлуатовані й пригнічені Европейським та Американським капіталізмом, багато-міліонові народи сходу, — і подають братню руку державі пролетаріяту, корта не знає ні визиску, ні національного пригнічення.
Робітничо-селянські маси Китаю — стають під червоні прапори.
Акули капіталізму добре розуміють, що революція на Сході та зростання сили СССР, це — осиковий кіл в гріб капіталу, і тому вони за всяку ціну намагаються перешкодити нашому мирному будівництву. Минулого місяця їх військова флота, вогнем з важких гармат — змела з лиця землі пролетарську частину великого китайського міста Нанакіну. Вони окупують своїми військами одну частину Китаю за другою.
Ми, разом з усіма братніми компартіям, разом з трудящими всього світу, мусимо рішучо крикнути кривавим імперіалістам: «Руки пріч від Китаю!»
Але міжнародний капітал зазіхає також і на багаті окраїни СССР — Україну, Грузію, Туркестан. В Туркестані знову з’явилися банди басмачів зорганізовані за Авганською чи Перською границею. Цими днями Грузінська Чека блискучо закінчила ліквідацію шовіністичного повстання з Грузії зорганізованого закордонним капіталом, що простягає руки до кавказької нафти. Грузінським кулакам та меньшевикам — соціял-демократам, брехливою агітацією вдалося було потягти за собою несвідомі робітничо-селянські маси та територ’яльні військові частини. Завдяки самовідданості та героїзмові Груз Чека і скерованих туди з Москви частин особливого призначення — бунт зліквідовано.
На Україні ГПУ все частіше відкриває підпільні шовіністичні організації, стежки від яких губляться за кордоном.
Жовто-блакитна петлюровщина, розбита в боях, поховала свої прапори й змінила тактику.
Ті, що в минулі роки боролися проти нас з зброєю — тепер перемальовуються на червоно, пролазять в установи, школи, навіть партію і невпинно провадять свою руйнуючу роботу. З шовіністично настроєної інтелігенції, з клясово несвідомих та кулацьких мас селянства, готовлять кадри до боротьби за відізвання України від СССР, щоби запродати її закордонному капіталові.
Мусимо бути чуйними! Мусимо нещадно викривати і нищити клясового ворога! Мусимо рішучо сказати західній буржуазії: «Руки пріч від Совітської України!»
Говорив прокурор Санін.
… «В цілому світі визиск, обниження платень робітникам, зубожіння й голодівка трудящих мас міста і села — в СССР невпинно зростає зарплатня, невпинно росте культурний та матеріяльний стан робітника та селянина.
…В цілому світі шаліє розгнуздана хвиля терору. тисячі революційних робітників і селян вкидається в капіталістичні тюрми, несправедливо засуджуються судами клясового ворога. Буржуазія нещадно розправляється з борцями за соціяльне і національне визволення поневолених капіталом народів.
…В цілому світі — катування, розстріли, шибиниці! Лише цим ще тримається при владі зігнивший вже капіталізм, поки його гробовщик — пролетар’ят — скінчить копати для нього яму.
…Ми не можемо спокійно дивитися, як купається в крові наших клясових братів — міжнародня буржуазія…
…В Америці капіталістичний суд невинно засудив на смерть двох революціонерів — Сако та Ванцеті. Пролетар’ят всіх великих міст СССР, стотисячними демонстраціями заманіфестува своє обурення проти нечуваного нахабства кровожадних капіталістів. Завтра трудящі Вінниці приєднають свій голос до того протесту. Мусимо рішучо протестувати! Мусимо розбурхати голоси трудящих цілого світу! Мусимо через філії «Мопр» розбудити сумління культурних та гуманістичних організацій в усіх країнах та державах! Мусимо вирятувати двох невинних мучеників за діло пролетаріяту, від нелюдської смерти на електричному стільці»!…
В одинадцятій — лямпки над дверима театру згасли.