Велику ролю в культурному жнттю відродженої України відіграли товариства «Просвіти», які, як пише «Нова Рада» (ч. 136 з 13. вересня), «народилися просто з стихійною, непереможною силою, за кілька місяців укрили Україну густою сіткою культурних огнищ і розпочали велику роботу коло освідомлювання села».
Коли після революції в 1905. році число «Просвіт» ледви переходило одну сотню, то тепер за кілька місяцїв повстало їх аж кілька тисяч і вкраїнські часописі переповнені вістками про їхню ріжнородну й вельми корисну дїяльність.
Нові «Просвіти"- пристосовуються до вимогів хвилі, займаються органїзацією селянства й піддержанням національного життя і не обмежуються тільки до закладання читалень і видавання книжок. Попри видавничу діяльність, про яку ми вже згадували перед тим, і читальні, в яких багато уваги звертаеться на часописі (напр. у селї Широкому на Херсонщині читальня передплачувала аж 17 часописів), «Просвіти» закладають бібліотеки, початкові школи, гімназії, фахові школи (на приклад ткацькі курси), діточі захисти, стипендії для шкільної молодіжі (напр. у Дїївцї), всїлякі спілки (напр. у Таганчі на Київщині гуртову кравецьку майстерню) і т. дальше. «Просвіти» уладжують сходини, виклади, читання, курси, концерти, вистави, організують хори й театри. «Просвіти» загалом беруть участь у громадському жітті й займаються політично-організаційною роботою, В олександрівському ПОВІТІ на Херсонщині* < Просвіта- зробила вплив і на повітове земство так, що воно рішило приєднатися до Укр. Центральної Ради. Просвіти причинялися до скликання національних з'їздів (паприк, з'їзду цілої Чорноморщини в Новоросійську), удержували інформаційні бюра і т. д.
Дуже скоро «Просвіти» для планового й успішнїщого ведення роботи зачали гуртуватися у спілки, переважно повітові, як наприклад на Полтавщині", Харківщині і т, д. Для тої цілї відбувалися окремі просвітянські повітові та губернські з'їзди (як у Полтаві, Катеринославі, Миколаїві й деінде), які підготовили ґрунт під скликання загального всеукраїнського з'їзду «Просвіт, що відбувся у Київі в перщих днях жовтня 1917. року.
Просвітянський зїзд виявив як найкраще велику діяльність «Просвіт» і дав почин до обговорення й уложення пляну діяльности й за-сновання Всеукраїнської Спілки «Просвіт», що скоро виробила одностайні статути для сільських «Просвіт, повітових Спілок «Просвіт» і приготовляла статут Спілки Спілок Просвіт. Ці проекти лали бути в листопаді затверджені цілим бюром, перед котрого скликанням" відбували СЯНОВІ місцеві з'їзди «Просвіт» (наприклад зїзд "Просвіт» гадяцького повіту на Полтавщині', липовецького на Київщині і т. д.).
Просвітянський з'їзд виробив теж широкий плян роботи, який видно було з самих тем рефератів: видавнича діяльність, бібліотечна справа, народні історичні свята, справа народнїх домів, дитячі захисти, взаємовідносини між «Просвітами" й «Селянською Спілкою» і и. На зїзді обговорювалася далі справа кольпортажі, просвітянських кооперативів, кінематографів, щорічних зїздів «Просвіт», народнього шкільництва, бурс, позашкільної освіти, народнїх клюбів" і т. дальше.
На зїздї доручено київській «Просвітї» видавати спільний просвітянський орган-місячник, який друкував ся уже в грудні («Просвітянин»). Рішено також видати справочник для «Просвіт» і загалом поставлено широко органїзаційну справу так, що можна мати певність, що «Просвіти» після того стануть на сильний грунт і сповнять як слїд свої завдання.
За те українські бібліотеки не встигли ще вповні зорганізуватися так, як того вимагають культурні потреби українського народу, бо до часів революції в тім напрямі не можна було зробити майже нічого з огляду на заборони московського уряду.
Тепер приходилося щойно зачинати й класти підвалини серед розбурханих хвиль політичного життя, яке захоплювало загал, не лишаючи багато часу на спокійніщу культурну роботу. Не зважаючи на те, у нас, за тих кілька місяцїв, зроблено дуже багато.
Український народ віддавна відчував потребу національної бібліотеки, що збирала б і містила б цілу українську літературу й усе, що писалося про Закраїну. Пробами таких бібліотек були галицькі бібліотеки «Народного Дому» і «Наукового Товариства імені Шевченка» у Львові, одначе вони не встигли зібрати всіх видань і як віддалені від українського центра не зможуть стати справжніми національними бібліотеками на взір «Національної Бібліотеки» у Парижі, Бритийського Музею і у Льондоні, Публичної Біблїотеки у Петербурзї і т. д.
Українська національна біблїотека може бути тільки в столицї України, в Київі й треба сказати, що до того пороблено вже деякі підготовлення.
Ще у липнї 1917. р. ВНІС був російський мінїстер освіти Мануїлов законопроект про задоволення культурних потреб України, в якому зносилися всї обмеження у відношенню до відкриття українських бібліотек і поповнюванню біблїотек київської ґубернїї українськими книжками, при чім київська міська бібліотека що до одержування й поповнювання книжками мала одержати однакові права з Публичною Бібліотекою у Петроградї. Одначе самі Українці не піддержали гадки перемінити київську міську біблїотеку в Українську Національну Біблїотеку, а зразу зачали робити заходи, щоби таку біблїотеку заснувати при Генеральнім Секретарстві Освіти. Задля того зорганізував ся при Секретарстві освіти окремий звернувся до всїх видавців, авторів і редакторів газет та журналів, присилати по 5 примірників своїх видань («Робітнича Газета», ч. 170). Можна сподївати ся, що в незалежній Україні справа Укр. Національної Бібліотеки скоро зреалїзується.
Рівночасно з тим виринула й справа Національпого Музею-Аросгеа, в якому заходом культурно-просвітної комісії Всеукр. Ради військових депутатів мало збиратися все, що має якесь відношення до війни, а також до революції, до руху на Вкраїнї і загалом до укр. національного життя як сучасного, так і минулого. Цей "Музей-Архів війни й революції> увійшов справді в життя й стоїть під управою О. Благо діра. '
На Слобожанщину обмежує свою дїяль-ність Товариство «Музей Слобожанщини>, засноване у Харкові покійним художником С. Васильківським.
Окремий окружний український природничо-історичний і сїльсько-господарський музей у Київі мав повстати на внесення проф. Тутковського при київськім товаристві природознавцїв.
Не меншу вагу мають для нас і унїверси-тетські та вищі фахові біблїотеки у Київі, Одесї, Харкові, Нїжинї і т. д., які виказують, як наприклад київська університетська біблїотека, велике число книжок, але мусять бути щойно доповнені українськими книжками й зукраїнїзовані. Чи робилися які більші заходи в тім напрямі, з часописей не видно. Знаємо тільки, що на другому всеукраїнському учительському зїздї у Київі ухвалено між иншим просити Україн. Центр. Раду, щоби завести «наукову фундаментальну бібліотеку для народнього університету>, а далі звернути увагу на відкриття книгарень, бібліотек і читалень. Одначе можна думати, що український рух відбився і на університетських бібліотеках.
Із часописей знаємо далі, що Київський Педагогічний Музей зукраїнїзувався ще в травні та що при Педагогічній Академії улаштовувалася педагогічна бібліотека.
Незвичайно велике культурне значіння мають публичні, загально доступні біблїотеки. В західній Европі нема майже більшої місцевости без таких біблїотек і суспільність не жалує на те коштів і труду. У нас таких біблїотек ще не багато. Були вони між иншим у Київі, Харкові, Одесі й допускали ще за царських часів українські видання.
Українїзація таких біблїотек мусїла після революції зробити значніші поступи.
Найбільше за останній час зроблено на Українї на полї товариських і читальняних бібліотек. Наші часописї переповнені вістками про створення укр. біблїотек при всіляких органїзаціях, читальнях («Просвітах»), клюбах, спілках і т. д. Ради військові, селянські й робітничі займалися живо біблїотечною справою й отворили багато біблїЬтек для своїх членів. Так наприклад Культурно-Просвітна Комісія Всеукр. Ради Військових Депутатів у Київі отворила дня 1. грудня безплатну біблїотеку читальню для салдатів і військових київського гарнізону. Рада Укр. Робітничого Клюбу відчинила при клюбі в Лукіянівському Народньому Домі бібліотеку для своїх членів. Професійні спілки теж зверталм увагу на бібліотеки (Ромул: Наша культурно-просвітна робота в професійних спілках, «Робітнича Ґазета", ч. 168).
Найбільше бібліотек було при „Просвітах" і можна сміло сказати, що не було такої „Просвіти", яка но мала б при собі бодай невеличкої бібліотеки і то не тільки для своїх членів, але звичайно й для ширшого загалу. Бібліотеки, Діросвіти" мають сповнити велике завдання й на них треба буде звернути пильну увагу.