Книга ця це не історія війська часів Богдана Хмельницького, ні власне історія Богданових війн; це низка окремих нарисів, що разом становлять цілість. Після обширного вступу — загальної характеристики війська часів Хмельниччини автор подає характеристику й аналізу боїв над Жовтими Водами, під Корсунем, під Пилявцями, під Берестечком та під Батогом. Таким чином — це лише п'ять боїв Богдана Хмельницького.
Автор дає в кожному нарисі аналізу топографічних умов та загальних обставин, які супроводили подію, докладно характеризує війська противників: польське та українсько-татарське. Він ретельно підраховує скількість військ окремих партнерів, порівнюючи цифри, подавані сучасниками та дослідниками. Дуже цінне тут порівнювання українською війська з тогочасними арміями, що діяли під час 30-річної війни, а далі — тактики Богдана Хмельницького — з тактикою знаменитих його сучасників. Автор уважно стежить за еволюцією тактики Богдана Хмельницького, що то, почавши з масових рухів повстанців, помалу переходить до операцій добре вишколеного, добірного, хоч і не так уже численного, війська. Це військо, — підкреслює автор, — випереджувало своєю дисципліною інші европейські армії майже на сторіччя.
Центральний нарис книги це бій під Берестечком; йому автор присвятив ще найбільше місця й уваги. Змалювавши докладно обставини, за яких підготовлювався й відбувався бій, він різько розходиться з твердженнями сучасників — поляків і деяких дослідників, серед них і М. Грушевського, — ніби під Берестечком українське військо зазнало поразки та що, мовляв, Берестечко було для України катастрофою. Навпаки, автор уважає, що до бою в повному розумінні під Берестечком не прийшло, що справа обмежилася артилерійською підготовою до бою. Мета, яку ставив Хмельницький — не допустити польських військ на Україну, — була досягнута з найменшими жертвами: все військо, за підрахунком автора, втратило 5 % у людях і 18 гармат — з загального числа 130. Окремо ставить він питання про трагічну загибіль селян («черні»), що стали жертвою паніки після відходу козаків. Не можна вважати Берестечка перемогою поляків вже тому, що вони не тільки не здобули нічого, але й не наважилися переслідувати козаків. Відповідно до своєї порівняльної методи автор порівнює значення бою під Берестечком з боєм під Люценом, коли Валленштайн стримав шведів від окупування Саксонії. Для дальших операцій Богдана Хмельницького Берестечко дало повчальний приклад того, якими небезпечними можуть бути великі маси мало здисципліно-ваних повстанців, що пегко можуть піддатися паніці. Це добре зрозумів Хмельницький, що, проголошуючи мобілізацію населення, додавав: «Котрі з вас козачили зі мною, сідайте на коня, котрі ж ні — сидіть!» Таке розуміння значення бою під Берестечком можна вважати дискусійним, але не можна відмовити авторові в тому, що він вносить сюди нові думки й нове тлумачення.
На протязі цілої книжки автор послідовно підкреслює як провідний мотив — головну ідею: вирішальну ролю проводу в війську, ролю його авторитету й уміння тримати цим авторитетом дисципліну. Польське військо здебільшого кількісно переважало українську армію, а поразки терпіло через брак належною авторитетного проводу. Навіть прославлені в 30-річній війні німецькі відділи, ці «леви», що нераз вирішували долю Европи, були безсильні врятувати польську армію й безславно загинули на початку бою під Пилявцями. Навпаки, від самого початку боротьби Богдана Хмельницького українське військо спаяне вийнятковою дисципліною й послухом своєму вождеві. Автор наводить приклади того, як вміло Хмельницький виховує своє військо. Як приклад вийняткового послуху автор наводить факти, коли люди свідомо йшли на смерть, на тортури як «язики», яких брали в полон поляки, і як то вони під тортурами давали невірні вказівки й рятували своє військо. Яку неймовірну витримку й саможертвенність мусіли вони мати!
Автор поступово розгортає на всю широчінь характеристику Богдана Хмельницького як організатора війська, як полководця; він підкреслює великий талант Богдана Хмельницького, що вміло стасував новітню тактику, яка була з'явилася під час 30-річної війни, та проводить аналогію поміж Богданом і знаменитими тогочасними полководцями. Апогей успіхів великого Богдана й уміння перемагати навіть з меншими силами він бачить у бою під Батогом, у цьому блискучому реванші за Берестечко.
Не раз проводячи аналогію поміж Хмельницьким та Наполеоном, автор наводить слова останнього: «Не римські леґіони здобули Ґалію, але Цезар; не картаґенські жовніри лякали Рим, але Ганнібаль, не македонські фаланги дійшли до Індії, але Олександер». Ці слова застосовує автор і до перемог Богдана Хмельницького. Не здивують читача останні слова книги: «Поруч признаних европейською наукою двох клясичних вождів: Олександра (Македонського) й Наполеона виринає з минулих віків третій клясик війни — гетьман України Богдан Хмельницький».
Книжка читається легко, з непослабним інтересом; так прочитає її і випадковий читач, і той, хто шукає в минулому славних сторінок, і фахівець-історик. Останній пожалкує проте, що, — наводячи так багато свідчень як сучасників Хмельниччини так і дослідників, — автор не подає скрізь їх імен.
Проф. д-р Наталія Полонська-Василенко