(Iсторична розвiдка)
I
Був колись, як ви знаете, недоброi, бородатоi пам'ятi, професор Грушевський.
Вiн науковими своiми розвiдками остаточно й переконливо довiв, що ота мавпа, вiд якоi, за Дарвiном, пiшла людина, — так мавпа та була з украiнцiв.
I що ви гадаете, i могло буть, бо при розкопках недалечко од piчки Ворскли було, як каже професор Грушевський, знайдено двi волосини — одна жовта, а друга блакитна. Так жовта волосина — з правого в тоi мавпи вуха, а блакитна — з лiвого.
Проти фактiв не попреш.
— А що ж уже говорити про скiфiв, половцiв, татар i т. д.? — гостро науково запитуе професор Грушевський.
— Вони теж були украiнськi!
У скiфськоi кам'яноi баби, як тiльки придивишся, ви побачите в руках копистку, а в половецькоi — праника.
А на ixнix стойбищах знаходять силу черепiв: то скiфсько-украiнскi баби на базарах глечиками бились.
Щодо татар, то тут уже нiяiсiнького сумнiву нема.
Чингис-хан — вiн так тiльки писався, а насправдi це був Чингисович-Ханенко, вiд якого ото й пiшли киiвськi магнати Ханенки.
Хан Батий — це Кiндрат Батийчук, що проживав на Батиевiй гopi, а потiм ото помандрував до татар, де й заханував…
I так аж до Кiвськоi Pyci, коли вже навить горобцi i тi цвiрiнькали по-украiнському.
Наука — вона наука.
I коли скажете тепер послiдовникам Грушевського, що Киiвська Русь була праматiр'ю й колискою трьох братiх народов i ixнix культур: росiйського, украiнського й бiлоруського, вони вам одразу:
— А двi волосини бiля Ворскли — жовта й блакитна?
— А копистка й праник у сiфсько-половецьких бабiв?!
— А черепки?!
— А Чингисович-Ханенко й Батийчук?!
— А горобцi?!
Отака iхня icтopiя… Древня. Старовинна.
II
Грушевський з бородою, чи борода з Грушевским, заiсторичились i в icтopii Украiни новiтнiх часiв…
Як тiльки ото 1917 року зацентрорадились, навкруги бороди Грушевського зосередилися панки та полупанки, якi остаточно вiдшлiфували свое, хочете кредо, хочете гасло, що з того часу правило й править iм у життi за слiпучий провiдний маяк.
Кредо те (чи гасло) складаеться з двох, сказати б, частин:
1. Кому?
2. За скiльки?
«Кому» — це в подалышй icтopii вiдомо.
«За скiльки» — тут icтopичнi данi остаточно не виясненi, бо не завжди можна зiбрати документи. Один з послiдовникiв Грушевського, з яким погодилися вci, розв'язав цю справу емпiричним способом, а саме:
— Iуда, — каже, — продешевив, а ми будемо так. Скiльки дадуть, але не дешевше тридцяти срiбних!
I пiшло.
Центральна рада, не вiдклаладаючи справи в довгу шухляду, одразу продала Украiну нiмцям. Це, як ви знаете, було 1918 року.
Нiмцi Украiну купили, а саму Центральну раду перепродали "гетьмановi" Скоропадському.
Украiнський народ замахнувся, i Скоропадський скоро впав.
Як Пилип з конопель, вискочила на короткий час директорiя, ота сама, що:
У вагонi директорiя,
Пiд вагоном територiя.
За нею iз неi ж виткнувся Симон Петлюра…
Часу i в директорii з Петлюрою, чи в Петлюри з директорiэю було вже й дуже небагато, бо народ швидко пiдходив, а проте й за цей короткий час устигли вони продатися аж тричi: перше — Пiлсудському, друге — Антантi i трете — бiлогвардiйському генераловi Денiкiну.
Хотiли продатися й бiлогвардiйському генераловi Врангелю, та не встигли, — Врангель уже був у Чорному мopi, а директорiя з Петлюрою, чи Петлюра з директоpieэю вмiли плавати тiльки по сухому…
Вигнав народ з територii директорiю, i Денiикiна вигнав, i Врангеля…
Одне слово, витурив i продавцiв i покупцiв…
Тодi вже на численних чужих територiях на poзi столичних i не столичних улиць можна було бачити послiдовникiв Грушевського, що вигукували:
— Украiна! Продаеться Украiна! Можна всю! Можна вроздрiб! Дешево! Kyпiть, ваша екселенцiя!
— Скiльки хочете? — запитувала екселенщя.
— Скiльки дасте!
III
Перед Великою Вiтчизняною вiйною у фашистсько-гестапiвських iнкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерiвських гадюченят, що порозлазилися переважно на захiдних землях радянськоi Украiни, засновуючи там своi «самостiнi дiрки».
Caмi вони попродалися ще, що називаеться «на корто», у запортках, i вже потiм продавали, та й ще поде-куди продають, украiнський народ рiзним закордонцям.
Кому?
Спочатку фашистським гестапiвцям.
Потiм — англiйцям.
Потiм — американцям.
А чесний народ всього свiту, коли побачить такого co6i продавця, з огидою одвертаеться, кидаючи презирливо: — Iуда!
А продавець улесливо усмiхаеться:
— Iуда, кажете! Хе-хе! Iуда тiльки один раз продав! Далеко iудi до нас! Хай умиеться!