152

Зъ ксендзовъ живыхъ шкуры, зъ барановъ, лупили.

Кривоносъ въ Бар± взатомъ отъ себе гуляетъ,

Ляховъ въ склепахъ и въ домахъ зъ сйчками шунаетъ,

А иныхъ зъ подъ стр•Ьхъ тягнетъ, явь много,

Встђхъ на пень истинаетъ, не смотритъ ни вого.

Дивны твои поб'Ьды суть: ибо и

Которыхъ страхъ за Вислу у .тЬса '

Розно позаносилъ быль, когда и собрались

Большъ надъ тридесять тысящъ, да и перебрались

ВкуВ за Константиновъ, подъ Пилаву,

Тамо свою хотяще показати славу,

Зъ студомъ и 6e3qecTieMb неслыханнымъ, зъ вгЬчнымъ,

своимъ, зъ срамомъ необычнымъ,

Знову всгь въ безйстная мгьста повтекали,

Явь тилько въ полю въ очи Хмельницькому стали:

Кто воня, кто шабли, кто узды, кто кульбаки,

Кто воза, кто хомута, а кто и собаки,

Или чего иного кто тилько дорвался,

Ясь найсЕ01Ай за Вислу знову посп'Ьшался

Не отягощень ничему, ибо тамо рисы,

Соболи, горностаи, кункы, волки, лисы,

СМирви, ванны, понвы, имбрики; наметы,

М'Ьдинцџ сребряпные, фарины, паштеты,

Цукры, креденсы, столы, СКРИНИ зоставляли,

Окованныхъ возовъ сто тысящъ повидали.

О корыстехъ не воспоминаю,

Токмо безчисленные быти утверждаю.

Довольно твоя наградили,

Которые чрезъ Старость и жидовь робили.

Тонкое ихъ вельми удивило

Вожда, и въ сл±дъ за ними гнати понудило

До Львова; Небабы, Тиши, Полкожухи

И Нечая по бокахъ, духи

Ихъ въ конецъ имъ отъемлютъ, l'Xh ихъ постизаютъ,

И тавъ славу ко сдай теб'Ь прибавляютъ.