26

Якъ блысне думка, у засяе,

мовъ рветьця въ серденька на волю,

сердега ввесь мыръ забувае,

Горе важкее и неп@сну долю...

Хочетщя жыты въ Ti годыны.

Мовъ щось таемне серденько голубыть,

думать и объ

Котру кохаешъ, а вона не любыть.

Щожъ то за думка? що за братця,

Зъ котрою серцю морозы,

Зъ котрою въ можна засм1ятьця

А въ знаты слёзы?

Якъ вамъ сказаты? та думка таемна,

На MOBi мення немае,

Якась хороша, npocTiMb людямъ темна,

А есть Ti люде, k0TpiMb вона сяе.

Вона даетьця cniBakaMb, панове,

Не TiMb, ЩО

А TiMb, що, зъ серцемъ cB0iMb у розмовј,

складають, що ажъ серце

Гхъ небагато у cBiT0HbkY, люде;

ГЈрко iMb жыты, братця, помежъ вамы:

Бо покы зъ серця BiHb добуде

Вже постариша годамы.

велыка ту зложыты,

Такъ зъ нею жъ душу подомъя опалытъ...

Бо треба бь ei зъ кымъ и

Отъ тутъ cniBakY горе запечалыть!

Зъ кымъ же хыбажъ

Або худоба? Геть c06i зъ

же, братцы, люде вы xopomi —

Чы я не правду кажу передъ вамы?

Усяке бачыть якъ вода весною

шумуе, греблю Hanipae;