— 357 —

То тее промовляв;

За час за годину милосердому Богу душу оддав.

орли з лобу висмикали,

Тоди ще й птиця HauiTaJIa,

Коло жовтоР) k0CTi 066ipaJIa.

TiJ10 козацьке рвали,

По тернах, по балках жовт кость жваковали'),

Жалобненько квилилиЈ), проквиляли:

То ж вони3) похорони одправляли!

Десь ваялася сиза зозуленька 7),

В головках жалобно кувала„

Яњ сестра брата, або мати сина оплакйла.

Стали брати до хрестянських дохожати,

Стала к ix серцям туга налягатп.

То середульшип брат до старшаго брата словами про-

мовляе:

,Не дурно кь нашим сердцям велика туга налягае:

„Мабуть нашого брата живого на CBiTi немае!

„Як будемо, брате, до ощя й MaTepi прибувати,

„Як будуть вони нас питати, та що станемо казати?”

То старший брат тее зачувае,

До середульшого словами промовляе:

„Скажем: не в одного пана в бували,

добив) з

„Его сонного будили, не абудили,

„Там его в й зостановили”.

То брат тее зачувае,

До старшого брата словжми промовляе:

„Як не будем отцю й taa•epi казати,

„То буде нас отцевьска й материнська молитва карати”.

6paTi на поля Самарськи

Над СамарсЬкокР) опочивку c06i мають,

Коней попасають.

В той час басурмани

И тих двух 6paTiB порубали,

Мелкая.

Жолтой.

Эпитетъ волховъ: с%рые.

Голодали, грызли.

Вии, кричали.

Они.

Кукушка.

Въ ночную пору.

Р. Самара — притокъ Дв%пра въ Екатеринославской губ.