75

А вже.же мосвадь запорижжн

Кругомъ облягае,

Ой поихавъ, Харьво-батько,

Попросить царицы,

Щобъ виддада• степи й луви

По прежни граници,

„Не на те я, Харьву.батьку,

Мосвалн збирала,

Щобъ а тобп, степи й луви

Назадъ виддавала”.

Та тече ричва, невелива,

Заросла

Та заплававъ Харько-батьво,

Дрибвими слезами.

Дидъ Грошуха бувъ дуже то оце будо невиведе го-

лосомъ за другими, • то давай плавать, винець столу сидя, а

за нимъ и Скотивець. Боже, явь подумаешь, шо то стоить та За-

порозьва сдёза, може зъ роду не плававъ: „тожъ то би-

долагамъ тавъ гирко прйшлось, то авъ згадають товариство, то

ажъ не втерплять. Такихъ старвхъ та здоровихъ людей, якъ

иумаешь, и нема теперь; тожъ то було зъ ихъ, авъ вони

були молоди? Росказують було, явь то вже дуже сиромахамъ

не хотидось покидати Сичь.”

Ой ишлй наши славни Запорозци

Та во.надъ Бугомъ—рвкою

Ой, широкою та глибовою,

Гей та по-надъ лиманами.

Ой узб жъ, наши славна запорощи

Та й невесели стали:

Ой обдагди ихъ, облагли москали

Та всяп сторонами.