Якъ ранокъ осыпле росою,

А межъ очеретомъ подыхае,

Прыслухайся чуешь надъ водою,

Мовъ щось потаёмне годосно cniBae.

То не соловейкы въ лозы;

у гору, не чайкы кыгычуть:

А въ чуэшъ и и слёзы.

Мовъ бы твою душу клычуть.

А нема Очереты гнутьця;

Въ лататт1

По надъ метылыкы вьютьця,

И CkPi3b проты сонця — ясно

И якъ прыдывытьця, то межъ

По тымъ легенькымъ, туманомъ,

Щось мовъ выглядае очыма —

Колышетьцж зъ тыха тонкымъ, гнучкымъ станомъ.

Отце жъ то та думка, душу тревожыть,

Якъ гляне у серце, — мовъ бы рай увыне,—

Й покы Tei UiCHi cniBaka не вложыть —

То поты BiHb cBiT0Mb нудыть, поты гыне *).

*) BapiaH11t7,. Отце жь то та думка, що душу чаруе,

Що серцю cuiBae таемничу:

Душа v тихъ cniBaxb чуе:

Воны ii съ пекла у тихий раб ЕЛ чуть.