Тай скажу: «Мынетьця!

Бо вже люде не Ti сталы,

Що булы колысь-то; —

Теперь усе-злото, злото,—

Бажають корысты;

Теперь душа, теперь серце

Звелыся нЈнащо:

Буде добре, а бы

Хоть ты и ледащо».

Здавлш жъ горемъ свое серце,

Тай скажу: мынетьця!

Ажъ и чую, Боже мылый,

Якъ доля

«Hi, козаче, вона каже.

То спрежду бувадо:

Покы ты, якъ калына,

То й лыхо мынало.

и я, твоя доля—

Була молодою,

Була добра, не

Говорыть зъ тобою.

Теперь — слухай, Mii коваче:

Зь серцемъ горе жыты,

Якъ озветьця, що й незнаешъ

Куды ёго

Чы ты бачывъ якъ въ колодязь

Упустять

Воно плава само соби—

Отто твое серце!

Що въ даремно

Мусытъ Bikb дожыты.

Воно, може, й воды повне—

Такъ Hik0MY пыты.

Оттакъ теперь,— скажу правду: —

Якъ тее

А Hi кь селу, Hi кь городу

серце».

И вновь доля

сумно стало,

И важке якъ kaMiHb,

Щось у душу впало.

«Богъ зъ тобою, моя доле.