Уже ociHb красыть лыстя,

Тополя

Вербы, лозы опадають,

Бересть

Ckpi3b, де глянешь, пусто въ

Дегде козакъ оре,—

И вже птыця въ край

за море.

Вже не сонце ясне.

Мовъ бы одцуралось.

Та и небо ckpi3b, якъ глянешь,

У тумань убралось.

Скушно, правда,— та е думка,

Що весною знову

Лыстъ зеленый

Байракъ и дуброву;

Все оживе, що повъяне,

Все

сонце гляне

И землю

верне

Усе

сонце...

ёго жъ BecHi

Уже невертатьця!..

Не вернутьця жъ и до мене

Що день Божый, що часъ

И лыстъ

Оттакъ, бува, засумую

Якъ серде озветьця,—

А я ёго здавлю горемъ,