— 12 —

C06i гетьманњ наставляйте;

„Бо я старь,

гетьманомъ не

Коли хочете, панове, Автона Волочая Кневського,

„Або Грицька Костири Миргородьського,

„Або Хвилона Чичая Кропивьянського,

„Або Мартина Пушкаря Полтавського".

„То возави тее зачували,

„Смутно себе мам,

„Тяжко воздихаји,

„Словамп промовдязи:

„ —Нетреба намъ Антона Волочая Киевського,

„Hi Грицька Костиря Миргородьського,

„Hi Хвилона Чичаа Кропивьанського,

„Hi Мартина Пушваря Полтавського;

„А хочемъ ми сина твого Юруся молодого,

„Козака дейстрового"!

„—BiBb, молодий розумъ мае,

козацкихъ не знае“.

Будемъ старихъ людей ёго держати,

Бу дуть вони Его научати:

„Будемъ ёго добре поважати,

„Тебе батька нашого тетьмана споиинати“!

„То Хмельницький тее зачувавъ, великую мавъ,

головою поконъ оддававъ,

„Слёзи проливавъ.

„Скоро IIiua того ще й Хмельницький знемогавъ;

„Опрощенпа зо приймавъ,

„Милосердному Богу душу оддавъ.

„То не qopHi хмари асне сонце заступали,

„Не витри у TeMHiMb бушували,

„Козаки Хмельницького ховали,

„Батька своего оплакали“.

(Сборникъ украинскихъ народаыхъ п%сенъ М. Максимо-

вича, стр. 77—80).

Въ позднМшихъ малорусскихъ бумагахъ

языка великорусскаго, а между тЬмъ народ-

ный языкъ и все ть же, что и въ древнфйшую эпоху.

изъ земляковъ моихъ пробовали писать по малорусски,

но попытки эти предпринимались для препровожде-

времени демляковъ, а не, — какъ полагаютъ нгЬкоторые,—

для малорусской литературы. Muopoccia, слившаяся

съ Великою Русью, дружно шла съ послфднею по пути раз-

и не одинъ малоруссъ быль вам'Ьчательнымъ дмтелемъ