— 133 —

Бога ни гнави,—ни гняви това и чорта, а падажи за яго

три паклона.

Чортъ работу дау, а Бохъ отдыхъ.

Чужое — свое.

Усё бирюки на чужоа добрая.

Кидай сваё хароийя—дђлай мае худоя.

Свая рука владыка: ею ня выдасисьтя.

Свая рука владыка: тянить ва усё лыка.

Хто чужога (дятенка, скатину) нинавидить — свайто вЈкъ у

гдазы ня увидить.

Ни да парасятъ свиньни, када самаё на агонь тянуть.

На чужоя добрая ни разивай рта па самыя вуши.

За сваё добрыя усакъ прагаворить.

Усякый въ сал памекчи горнить мявушивъ.

На чужой ротъ ни надјдаисься варотъ; свайго, дурнова, ни

хвади,—чужова, харошива, ня губь.

Атсохнн таму рука па локатъ, хто сабЈ дабра ни жилаить.

Какъ ни шатайся, за чужоя ни хватайса—живи сваимъ.

Пиридъ табою твае дабро напою; ни нада мВ твайго ничога.

Чужоя дабро падпираить падь рябро.

Што бадьнјй: ти в“та ай вашуля? Да, кашуля бальнјй.

На етымъ виташку каждый тянить ки свайму машу.

Свая-трязь и у лужинки знатна.

На чужой ба шкури вала спекъ—на сваей и Аши ни забьёшь.

Маё дФла: гаУ! и падь печь.

(Ср. Маа хата съ краю—ничога ни знаю).

У чужомъ приходи свячей ни пупраудають.

Ни наша дјла—папова;

Ни нашига пупа—чужова.

Чужой—свой.

И чужъ—чужанйнъ такъ ня здЈлаить.

Свой свайго на бареви патармосить, а у ваду ня бросить.

Свой свайго патрасеть, а у ваду ни панясоть.