— 88 —

Наставь цввтень. Вбдъ Выговского не було звВстки. „Я -

зыкив, приведена до московского табору, спов%щали, що геть-

мань одсунувся вбдъ З±нькова й вовхавъ до Чигирина ; а тымъ

часомъ съ козакаии та Татарами прибувъ до Ко-

нотопу й звбдтбль посылавъ загоны, що нал±тали на московска

села коло Путивля, Рыльска та СВвска, плюндрувади ихъ

забивали та хапали людей у полонъ.

ПригЬхавъ зъ Москвы Кравченко. вокликавъ вго

до себе, розказавъ вму всю Выговского, й мовивъ:

Перекажи гетьманови й усгЬмъ козакамъ, що бь вони

кинули свои кривды й збсталися вбдъ рукою великого госу-

даря по прежнёиу, безъ жадного сумн%ву; коли жь не

схаменуться та не перепросять государя за свои вины, то я

воду въ вбйсковыми людьми, й що надъ ними учиниться, те

буде имъ не вбдъ мене, а вбдъ самыхъ себе.

Кравченко заирисягся, що вмовлятаме гетьиана й иол-

вовникбвъ.

„Насъ, каже, ибславо до царя вбдъ усеи черни зъ рады,

й мы будемо цо ВС'Ьхъ м±стахъ и мђсточкахъ выславляти вре-

велику ласку й плату великого государя.

Въ конци марця вернувся до Чигирина. Наставь

Великдень. По то$шнёму звычаю, симъ святомъ полковники

й ивша старшина при%здили гетьмана поздоровляти.

користуючись зъ сего, скликавъ ихъ на раду.

не дбйиавъ в±ры московскимъ доданямъ. М%жь

ними була умова, що бь скликати раду: гетьманъ боявся, що

на тбй радв скупиться багато неирихильвикбвъ, оберуть ин-

шого за гетьмана, и бояринъ, що даватиме р±шенець сиравВ,

зламав об±тницВ, що подавъ вму. До того жь, урядъ мо-

очевидячки не дбйиавъ вму вЬры, й подаючи згоду,

Д'Ьявъ проти него, й еднався зъ его ворогами. Вбнъ уявивъ

полковникамъ, яке на в(Њхъ нихъ лихо насувае, задевнивъ, що

Mockut ихъ дурять, и зъ загального присуду, порозсылавъ

по Гељманъ сиовьщавъ у нему людь

про причины, що примусили его кликати нарбдъ

до на вбйско московске; вонь доводивъ, що k0Micaprb

царска на виленьскбй k0Micia р. 1656 зробили постанову вбды

дати Увраиву Полявамъ на панованв, своро царь одержать

ворону иольску; тымъ-то гетьманъ и старшина розм±рвували,