208

А коли на Заторожу буде гетьманъ, то намъ вже не можна

писатися гетьманомъ вбйска заторозкогоа.

А запевнявъ, що Сомко зсылаетьея съ Тете-

рою и мђтикуе повернути Укра)ну до Польщ% и безиереи%нно

и вбнъ и Золотаренко зрадять царевв. Своею чертою Сомко

заиевнявъ Ладыжиньского, що Бруховецкому не можна нятп

втры; 60 вбнъ на половину Ляхъ; бувъ Ляхомъ, та приставь

до вбйска запорозкого; а козакомъ зъ роду вонь не бувъ ;

служивъ въ Богдановбй двбрн\з а не въ козакахъ, Богданъ не

приймавъ его до вбйскаД.

Але у Сомка не було вдацй) пбдлещуватися до москов-

ского уряду п до Москал'Ьвъ такъ, якъ пбдлещувався Бру-

наваакн вонь дрочивъ Москву п Москал•Ьвъ проти

себе: „Вы намъ багато објцявте, мовивъ вонь, а н4зчого не

даете. наобђцяли й се й те, а доси не вернули моихъ

власныхъ грошей, що выдавь на вашихъ ратникбвъД. А коли

перебувавъ въ ПереяславеЬ, то й тутъ Сомко по-

йдавъ вму де-що такого, що не могло сему подобатися, н. пр.

вонь ганивъ, що по останнбй Переяславскбй умой заборонено

гетьманови карати на смерть урядникбвъ: „Треба, казавъ•вбнъ,

що бь полковникъ жахався гетьмана и за него скрбзь стоявъ

и вмиравъ. Онъ якъ звелгћвъ Грицькови Гуляницкоиу

въ КонотопеЬ до смерти стояти за его наказъ, а не то, похва-

лявся скарати на смерть его жјнку, и #тей и по-

слухався. Отъ такъ добре!“

— „Але забувъ про Бога и православну В'Ьру,

вбдиовьдавъ вбнъ зрадивъ цареви“.

выконавъ наказъ, вбдпойвъ Сомко — того, хто

бувъ надъ нииъ старшимъИ.

поглядъ не до смаку бувъ Москв'Ь•. вона й обме-

жувала гетьманьску власть умысно на те, що бь полковникаиъ

можна було не слухатися гетьмана. Тежь не подобалося Мо-

скв•Ь и бажане Сомкове, що бь Москва вызволила заарещто-

ваныхъ нею УкраинцОъ и М'Ьжь ними Грицька Дорошенка, Не-

чая, Цыцуру и иншихъ.

Травилося ще й таке: разъ-якось зъ Ладыжиньскимъ

Сомко объђздивъ коло Переяслава и показуючи на поробленй

недавно окрепы, иовивъ: „Отутъ на кбнци великого мьста,

я гадаю збудувати мале: ото коли мы, часомъ, якъ врийде