— 211 —

цареви. Зъ роду сего не водилося, що бь nrpouo.uim

на раду“.

Отся ганьба ще 66льшь прихидяла до него Мо-

скву, а Сомка вважала Москва ще 66льшь за прихильнива

задн%вряньской napTia, ворожои до царя и Москвы. Денись

Балабанъ, вважаючи, що перехопивъ у него законне

аго достоиньство, писавъ про сю рвчь до царгородсвого ша-

выдавь дроти вбдлученв, Украина

звыкла зъ давныхъ давенъ въ справахъ воритися цар-

городскому яко верховному керманичеви. Тымъ-то

вбдлучене выкликало то УкраинЬ хвилё-

ванв. За застутився царь и вдався зъ листомъ до цар-

городского просячи зняти вбдлученв. Отъ въ саму

отсю годину Сомко встае проти Зъ сего Москва зновъ

выводила, що Соико йде проти царя. Москва вже призвыча-

идася вважати Сомка за чоловька двоедушного. И справд±

таки Сомко не тримався однои думки: разъ вбиъ зашевнявъ,

що не хоче гетьманувати и служитиме цареви чорнякомъ, и въ

друге здавався на козелецку раду и казавъ, що вго вже вы-

брано на гетьмана, и вонь гетьманъ. Коли вже

й Золотаренко приставь до сего выбору, то н±якого другого

выбору и не може бути, и нема на що скликати на веснВ раду.

Тоо жь Соико розмовлявъ съ посломъ Ладыжиньсвимъ про

козацкй права и вольности и сшо$вався, що царь затвер-

дать ихъ.

проводивъ свою сираву 66льшь практично

и Вбнъ не наргЬкавъ на МоскалеЬвъ и на ихъ ратни-

кбвъ; вонь не просивъ затвердити козацка вольности й права;

вонь тямивъ, що для Москвы нема нђчого огидливђйшого, якъ

чути про права и вольности украиньско-руского народу; вонь

увесь самъ и всю Украину вбддававъ на волю царя. Отъ чимъ

вонь и прихиливъ до себе Москал%въ: Москва вважала вго за

чоловВка вевного, и черезъ те вбнъ сио$вався, що нВкому

вншому, якъ ему доведеться гетьманувати. Золотаренко вого-

дившись зъ Сомкоиъ, черезъ те саиъ програвъ въ Москв±: до

него и перше не буда Москва вевною, а тецерь почала пбдзо-

рити. На лихо ще отався одень выпадокъ ему не на руку.

Въ Московщинь, въ Путивлю, Золотаренко державъ свое иайно,

що бь вахистити вго вбдъ розграбленя на небезвечнбй УкраинЬ.