— 203 —

рожц% вызнали кошовымъ гетьманомъ Ивана Бруховецкого.

Се була зъ роду-в%ку нечувана на Украин% посада! На кошо-

вого гетьмана выбрали Ивана (Њрка. прибувъ на

Украину, величаючись кошовымъ гетьманомъ, гадаючи зроби-

тися и гетьианоиъ вбйска запорозкого. Вбнъ закватирувавъ

у Гадячи; зъ нимъ бувъ и Обыдва вони домагалися

передъ Москвою, що бь на выббръ гетьмана була скликана чорна

рада. За Бруховецкого тягъ руку и отся при-

хильнбсть Ромодановского хилила до Бруховецкого майже чи

не • половину Жвобережа. Золотаренко й доси бувъ певный, що

стоить за него и що С±човики н%кого на гетьмана не

бажають, окрбмъ его Васюты. Вбнъ и тетерь не p03YMbBb и не

спо$вався на те, що д%ялося на Украинь. Така певнбсть 30-

лотаренка була на користь Бруховецкому. Золотаренко, дой-

давшися, що въ Гадячи, сцо$вався листбвъ вбдъ

него: листы не приходили. Мовчавъ и отсе особливо

дивувало Золотаренка; вбнъ по4зхавъ до Гадяча, де тод% пере-

бувавъ и По дороз% Золотаренко завернувъ до

Батурина: тутъ значне товариство вго

— вбдраджувало вго

'Ьздвти до Бруховецкого, а раяло швидше погодитися зъ Сом-

комь и поиагати ему зробитися гетьманомъ. Золотаренкови

здалося, що се не щира порада, а интрига Сомковыхъ прия-

тел±въ; вбнъ такъ розлютився на сю пораду, що загадався

закликати до себе на бес'Ьду отыхъ та й повби-

вати ихъ. Вбнъ ставь пбдмовляти до сеи справы шЬхотынцВвеы

але вони не пбшли на таке злочиньство и трохи не вбили вго

самого. То$ Золотаренко, тямлячи, що московска воеводы

ласй до хабарбвъ, пбславъ до Ромодановского подарункбвъ

и наказавъ своимъ посламъ выв•Ьдати за цевне — якъ гадають

с%човвки. на той часъ бувъ въ 3tHbk0B'b, де пе-

ребували и Запорож$. не вринявъ подарун-

кбвъ, та ще поглумився зъ нихъ. Золотаренковй цбсланць

почали могоричити Запорожц%въ. Деякй съ пбдаилыхъ, розну-

стивши языка, промовилися, що вони зббралися, щи бь вере-

бити городову старшину, 60 вона наживаеться съ простого на-

роду; и насамаередъ достанеться Золотаренкови и Сомкови.

Пбсля такои зйстки Золотаренко розжувавъ, що п9•

шивъ его у дурнеЬ и що вонь обносивъ передъ Москвою

дникоиъ Сошка н» користь не соб'Ь, а кему унщому• та