— 176 —

ового вбйева на Украину а внавше страхали похвалами, що

Мвобервжна Украина не спроможеться сап вбдбитися вбдъ

Полякбвъ и правобережныхъ козакбвъ и мусвтвие по неволь

вристати до Польщ±. Головна рВчь була стравд% та, що мо-

•риьными силами зубожьла Украина черезъ иивулй воло-

твеч%•. napriH ворогуючи вбиралися одна на

другу; вони довели вже Украину до того, що во в±ки не-

Олену — ровванахали на половины рьвою Дн±промъ.

вобережна Украина хилилася до Москвы, правобережна до

Польщь. Але люде зневьрилися въ правду; въ самбй речи

Украинць не то що бь протЬнялв Полякбвъ на

або навиаки; н•Ь; вони мусилв горнутися туды, куды хи-

лили ихъ обставины, що залежали не вбдъ ихъ вол'Ь. Москва

була близше до ЛВво6ережа и швидше могла доказати свои

зубы, тыиъ-то Твобереже нв-бы-то й хилилося до неи. Коли-

шн%й народнбй ненависти до Полявбвъ, вбдиовьдала ненависть

народна до утискбвъ и кривды Москальвъ, яка вони все 66льшь

и 66дьшь чинили Украинцямъ. Явь московске вбйско поводи-

лося до УкраинцВвъ, свВдчить листь архимандрита съ Юев-

свои Лавры, Гизеля, писаный 29. мая 1661 р. Мо-

сковекй ратники зруйнували и свалили маетность Лавры, мв-

сточко Иванкбвъ, за те, що нь бы Иванкбвцв сутротивляються

проти царя и не давали царскимъ ратникамъ хар"въ. Дня 12.

червня Лаврска села Михайлбвку, Булд"вку и Богданы ра-

тники зграбували и спустошили, а мешкаюфвъ примусили пе-

ревозити до Юева власне свое добро, пограбоване у нихъ ра-

тниками царскими. „Не можна, више Гизель, и переписати

ус±хъ тыхъ кривдъ, якихъ ратники царевй навоили святбй

Лаврь. Ус'Ьмъ вьдомо, що чимало сьлъ и хуторбвъ Пресвятои

Богородиць ратники спустошили, церкви воруйнували, пре-

столы поперекидали, свята дары зъ дарохранительниць повы-

видували, священикбвъ пообдирали, чен$въ за иривязу-

вали, Мноцтву головы ставали и наша ибдданки доведена до

убожества, знвщенй, иншихъ помордували, иоиекли на огни ;

иншимъ повбдтинали • руки, ноги, иншихъ на смерть повбивали.

Мы що ратники воять отаве за вгодою своихъ началь•

никбвъ и начальники ихъ за те не варають. Тряплялося и таве,

що ратники, закватирувавши у явого мвщанина, орудують его

семьвю неначе наймитами, а вго оселю, все его добро вважають