— 182 —

пишучи: „Коли бь не Роиодановсд то бь мы усь пропали.“

дриставши до Бруховецкого, зъ усеи силы врацювавъ

ему на користь; нишкомъ въ Москвь вбнъ провадивъ интригу,

а явно влещувавъ Золотаренвови и приятелювавъ зъ нимъ.

пильнувавъ, що бь Золотаренко яко мога ббльшь «и-

савъ въ Москву доносбвъ на Сомка: 60 такою стежкою, ножна

було вгодя обнести Сомка и погубити его. Золотаренко слу-

хався явь свого щирого приятеля и не жалЬючи прац'Ь'

сытавъ доносами на Сомва. А Сомко своею чергою сыпавъ

доносы на Золотаренка. Москва не ймучи ввры Сомкови, те-

верь не стала няти вьры и Золотаренкови.

ЯкШсь часъ Москва хилилась до вгоды съ Хмельницкимъ;

'Ьй здавалося, що за приводомъ Хмельницкого и ивша Заднь-

прянц± пристануть подъ царя. Московскихъ урядникбвъ схи-

лявъ до писарь его Семенъ вго

въ Москв'Ь радо повитали. Золотаренко и Сомко помылилися

на сему чолов%Ц'Ь. Обыдва вони сподВвалися, що

тягнутиме за нихъ, а воказалося, що вбнъ нВ за того, н'ь за

другого; только водивъ ихъ щедрыми обЬцянками, а справд'ђ

заступався за одержувавъ вбдъ него кблька

разбвъ листы зъ Москвы; котрыми вбнъ усов±щувавъ его ври-

стати ибдъ царя. заиевнявъ що царь тямить,

що вонь ио невол% зрадивъ ибдъ Слободищеиъ, що вонь, Ю-

посп%шавъ тод% на заиомогу Шереметева, та за грьхи его

не иосиВвъ; царь все те пробачае и забував, царь затвердить

усв вольности, та ще й водвоить ихъ. нагадувавъ

иро вго батька, що вбддавъ цареви Украину и лишввся

йрныиъ царю.

ХП.

вагався сюды й туды. Съ Польщею, небавоиъ

посля мировои, не йшло на ладь. его обносили, вго вбдзорили

въ Варшав±; польскй коронна тетьманы спо$валися вбдъ него

зрады; а вонь, листуючись до короля, нар±кавъ на брехн

%и договоры вро него. На Украинђ чекали, що бь

соймъ затвердивъ Слободищаньску умову и вырядили до сойму

восл0въ вбдъ вбйска запорозкого. Умовы затвердили. Оголосили

загальне всепрощенв. Старшинв за прихидьнбсть до Польщђ