не зъ лихои явои думки и ве умысно, а те величие писарь

вывисавъ изъ вабрця, на роадобувся у Переяславского

протопопа; взорець той бувъ недовладнымъ; але сего ньхто

на УвраинЬ не розумввъ.

Найтривр±йше Сомкови було те, що ему наказано було

въ Москвы зноситися съ Хмельницкимъ. Тод%, якъ Соико

примушувавъ л•Ьво6ережну Украину на пбдданьство цареви,

вырядивъ въ Москву Михайла Суличенка

и казавъ ему васв±дчити тамъ, що гетьманъ приставь до По-

ляв6въ по неволь ; запрвсягти на Польского короля его при-

иусили задн±иряньевй полковники, зрадники; вони „по ляд-

скоиу ищуть иогибели усего вбйска заворозвого.ц

благавъ Москву не винуватити его; теперь вбнъ пиклувати-

меться, що бь правобережну Украину привернути до царя

и саиъ вже нВколи не выступить съ вбдданьства и сдухня-

ности до царя. Отъ зъ сего приводу урядъ и нака-

завь Соикови зноситися въ вго небожеиъ — Хмельницкимъ ,

усов±стити его, вернутися подъ царя и обдадежити его цар-

свини ласками. Зъ сего выходило, що Сомко мусивъ ити саиъ

проти себе, саиъ мусивъ веретыкати c06h стежку до гетьмань-

свои булавы; 60 вже воли вернеться подъ москов-

ску руку, то иевно жь, що вбнъ и гетьиануватиме. Соикови

велено було запевнити що царь закрепить на пбддань-

ство вму мтЬсто Гадячь и все те, чимъ волод±въ покбйникъ

Богданъ; а воли вриьде въ Москву, що бь побачити

„ирес"тлыя очи“, то ему нвхто й не натякне про вго

перехбдъ до Полявбвъ; навпаки, вбнъ здобудеться собЬ цар-

свои ласки, шанобы и великои планЊ.

Неиевнбсть московского уряду до СоМка розпалювали

своими доносами на него Золотаренко и протопопъ Максииъ.

Тымъ-то Протасьеву велено було добре розслвдити, чи нема за

Сомкомъ и сомн'Ькйя“ ; и коли цокажеться за нимъ

яка непевнбсть, то про се поивркувати съ вереяславскимъ во-

вводою Василеиъ Волконьскимъ и донести цареви. Той же са•

мый Протасьевъ прив±зъ разомъ царску грамоту и до Золо-

таренва.

СОМЕО прикинувся и промовлявъ до Протасьева зъ на$-

ею, що пристане зновъ до Москвы. вонь наиисавъ листь

до Хмельницкого. Протасьевъ чекавъ въ