— 190 —
вбдстав•Ь поогЬднои переяславсвои умовы. Козацвбй старшвн•Ь
та умова була оеоружною. До того жь Украина не могла за
того смутного часу свод%ватися на яку добру запомогу вбдъ
Московщины. Соцко и л%вобережнй волвовники разъ-у-разъ
просили у Москвы вбйска, З Москва разъ-шо-разъ вбдвойдала
виъ, що вро сю рВчь буде накавъ; а вбйсва не выряжала на
Украину: та московскй ратники, ява перебували тод± на Укра.
— несиромбжна буди оборонити Украинцьвъ вбдъ чужихъ ;
а самй були для Украввц'Ьвъ катами. полковнивъ
такъ мовивъ до московсКого гонця: „Мы разъ-у-разъ просиио
у царя вбйсва, а наеъ годують 06'Ьцянками, ратнвкбвъ не ври
сылають, а та, яка в у вовводъ, только руйнують насъ.“ Жа-
л'Ьняиъ вбдъ УкравнцВвъ до царя то$ не було й льку—то й
плакався, що московска ратники вбдобрали у него Мнку ;
вбивався за донькою, выкраденою Москалями;
що у него иокралв мала Оти и заироторили кудысь
въ неволю на Московщин±. Инша 'Ьздиди во московскимъ зе-
млямъ розшукувати иокраденыхъ дВтей, кревнякбвъ. Насиля,
грабованя, утаскбвъ, не перестававъ тери±ти нарбдъ
вбдъ яка були на Украикњ. Про все отсе вВдавъ
и все отсе вбдвертало вго и старшину вбдъ Мо-
сквы. Та ще рахували и такъ: коли вони (правобережнй) вод-
речуться вбдъ Польиф, Поляки врийиуться руйнувати седа,
нввечити людей; а Московщина, хочь бы й хо%ла, не саро-
можеться запомогти имъ; выходить, що пристати инъ тбдъ
царя все одно, що самымъ ити на явну погибель свою. Лиша-
тися й ибдъ Польщею, не на душ% було; 60 очевидно стало,
що Поляки не додержать своихъ обђцянокъ, ошувають Укра-
ину, бачучи, яве на стоить лихол±тв и руина. Одначе жь
все таки Польща для Украины здавалася сильн%йщою и при-
хильнВйшою, аньжь Москва; Москва такъ себе показала Укра-
инцяиъ, що дружба и ирихильнбсть ви здавалася инъ гбршь
усявого ворогованя. Тымъ-то Правобереже и вагалося. Хмель-
не знаючи ще вро ворожу за для Украинц%въ соймову
ирираду, вырушивъ въ льтВ 1662 на дћвобережну Украину,
пригортати в'ь до себе. вонь взявъ зъ собою орду татарску
и шольского вбйска.