1 78

и цебе забью, кали ве пайдзешь. Ну, јонъ пашоу у пекла

изноу и пытаетца, што гэтому разбойнику будзе, што јонъ

людзей Черти сказали яму: «якъ јонъ одзей рже.

такъ и агђ рваць будуць». 1онъ вернуусе съ декла, идзе до

той хатци и ;ажець разбоИни;у: «акъ ты ыдзей ршау, тавъ

и цебе рЈзаць будуць!» Дыкъ јонъ просе выспавядаць агд.

Той мальчикъ каже: «а не ксёндзъ (священникъ) цебе спавя-

даць». — Кади не будзешь спавндаць, а цебе зар•вжу! Ну.

јжь зачау епавадаць ягь. Разбойникъ каже, кабъ покуту

(эпитииьн, B0kaaHie) задау. 1онъ пашоу у лјсъ 3' нить, зна-

шоу сухую яблыну и кажець: носи съ своей хатци воду у гул

(во рту) на копняхъ и поливай не, ажъ ПОБИ ана ни отжи-

вець и будуць на ей яблыки; сколько ты душъ забиу, столько

таиъ будзв нблыковъ». Сказау и самъ помау даиоу до своего

бацьки. Бацька оддау ягь учитца; јонъ выучиуся и высвнн-

циуся на ксёндза (иосвятилсн въ повы). 'Вдзе јонъ дамоу са

школы празъ той Л;съ. быу разбойникъ, и чуе

— яблы.

ки пахнуць; стау шукаць (искать), и нашоу тую ,яблыну, што

показывау разбойнику за покуту подиваць, — ажъ подъ тэИ

ябшноИ ляжиць разбойникъ. 1онъ узду яго. павёзъ

съ собой и сховау (схоронил) подъ церквоИ.

Г. Кудишъ внесъ BapiaHTb этой легенды въ

ckaaaHie о по тому свму (Записки о ют-

ной Руси, т. 1, стр. 309—111): Быль гайдамака, долго

грабилъ онъ народъ, убивал стараго и иадаго, а посл оду-

мадса, пошедъ исиов%даться; ни одинъ попь не ртшилса нало-

жить на него очистительной эпатииьи. «Дали почувъ, що есть

десь такйй ninb, що ще шапнькимъ батько проливъ ёго нечй-

стону, за те, що у вИратовати Аза съ кальжя,•

тааъ BiHb и въ nbR.(i вже бувъ... Идб, ажъ той 1йиъ и iae

ёму Питбетця: чи ти б.?въ у ubkJi? — Бувъ.

— А чи же ти тап душу? — Ббчивъ. — Щ)жъ