та значне козацтво иочалп ремствувати. Згадуючи свои раны
та давнй вра$, иншй соромилися коритись хлощеви, що й ио-
роху не нюхавъ; иншихъ вражало те, що прилюдно зломано
звычай, обирати за старшину чоловђка досв%дченого
та годного. Батато декому було досадно черезъ те, що якъ
бы не то вольна рада може бь доручила булаву кому
иншому. Ббльшь вбдъ ус%хъ бувъ незадоволеный
Сколько рокбвъ вонь бувъ першимъ абсля гетьмана; на
Украинћ й ио сус%дахъ вславився вбнъ розуиомъ; самъ Хмель-
вбдраджуючи козакамъ обирати вказувавъ на
гетьманованв Выговского. Выговскому здавалося, що не-
мовь укравъ у него булаву. Але старый вво-
ливши волю козакбвъ, наказавъ Выговскому навчати сына.
такъ довго мавъ Выговского за друга, що ему
зовс'Ьмъ ньяково було клопотатись про перемеЬну останнёи
рады. мусивъ удавати та заиевняти, що вму бай-
дуже про почотъ та власть. Дня 14. серпня вбнъ висавъ до
Питивельского воеводы Зузина, що вся старшина зоставила теть-
маномъ иоки-що Хмельницкого, „а якъ буде далд не
в±даю; але незабаромъ ибсля похорону буде рада усеи стар-
шины та якоись частины черни; а що тамъ прирають, не в'ь-
даю“. Такимъ робомъ у листу до сумеЬжного московского вое-
воды вонь натякнувъ, що то$шнбго гетьмана може и скинуть.
Але самъ вбнъ не мавъ-бы-то н'Ьякои надеЬеЬ для себе.
„ 116сля
ирац% вбйсковои я, каже, радый сшочити и нђякого уряду
й власти не бажаюа. Черезъ кбдька днћвъ посля того, 21. сер-
иня, вбнъ уже не такъ казавъ гонцеви того жь таки вовводы :
тетьманъ Б. вмираючи, наказувавъ MeHh бути
за опђкуна у свого сына и я, памятаючи той наказъ, не во-
кину его сына; и полковники, й сотники, й усе вбйско запо-
розке кажуть, що бь я бувъ за гетьмана, ноки Хмель-
выросте та розуму набереться.
езуицке лукавство знайшло соб•Ь пролазку, каже украинь.
л%тописець.
новь другъ Хмельницкого семй, почавъ во-
казувати молодому Хмельницкому его небездечне становище,
жалкуючи сиойщавъ его, що козаки ремствують, не хотять
коритися такому молодому гетьманови. Молодый просить
порады, що ему робити? раявъ зректися на радВ