— 17 —

мусимо конечного розору дбзнати. Ото жь порадьте пене щиро ,

що чинити?

Выстудили полковники:

Пушкаренко, прилуцкт Дорошенко,

„ Мы, промовили вони, не зламавмо присяги, що выконали

его царскому величеству“

Инша старшина, сотники й осаулы лгЬво6ережнй те жь

казали: „Мы не вбдкинемось вбдъ вго царского величества ;

якъ заприсягли, такъ и теперь того жь триматимемось.

Коли гетьманъ ставь дотытуватись, що вму чинити, вони

3aMtcTb вбдпойди, загукали :

„Якъ ты наиъ прирадишь, такъ мы й будемо!Д

Гетьманъ не допевнявся вбдъ ихъ порады про шведсву

справу й потураючи имъ, мусивъ сказати:

„На мою думку, безиечнЈйше наиъ его царского величе-

ства триматися, якъ мы на те присягали, а съ кииъ иншимъ

не еднатися“.

Але полковники правобережнй — Богунъ та ще

полковникъ („имя вго вё згадаюД, каже свьдокъ) озва-

лися не такими думками.

„Не гараздъ намъ, пане гетьмане и вся панове радо, пбдъ

царемъ бути: самъ царь до насъ ласку мае, та старшина въ

него лиха, наговорюв на насъ цареви, що бь завдати насъ

въ гбршу неволю та добро наше вбдвяти ! в

почувши такй. речи, удавь суворого :

„Не до речи, мовивъ,

— вы, панове, говорите та вбйско

баламутите; намъ 60 за царску ласку ве й дуиати вбд-

кидатись вбдъ него

НарештЬ поклали вырядити до царя посольство та про-

хати, що бь не ломавъ ихъ вбльности.

„И всђ тодђ завзятемъ перенялися, що бь одностайне за

гетьмана й за права свои та стародавнй вольности стати й ба-

гато вншихъ негожихъ речей було тамъ«,— писавъ Бутурлинъ

у свожу рапортЬ до царя.

Съ того, мабуть, часу Выговскому год'ь було ибдписуватись :

гетьманъ на той часъ; ей 60 слова, каже .тЬтопи-

сець, вбнъ узявъ соб± явь умову, якъ козаки на першбй рад'Ь

дали ему до рукъ булаву.

Рус. ист. Ыбд. ХШ. т.

2