— 19 —

правь та змбцняй вбйско запороске, що бъ, ве вбдвидаючись,

подъ высокою вго царского величества рукою збставалося. Се

промовивши, виискоиъ поблагословивъ хрестомъ нового геть-

мана.

Пбсля церкви еписвопъ затросивъ гетьмана зъ старшиною

до себе на обЬдъ. Туды жь покликано й вовводъ съ товари-

ствомъ. Вививши во чарц±, вочавъ гетьманъ доводити воево-

дамъ свою прихильнбсть до царя, якъ вонь ще за иисарства

свого нахиливъ неббжчика гетьмана Хмельницкого до ибддавь•

ства. „Тбльво, каже, теперь сиодђваюся гн±ву царского, що

обрано мене за гетьмана безъ его указу: одержали мы гра-

моту вбдъ царя, а въ названо мене не гетьманомъ, а писа-

ремь “ .

ТодгЬ генеральный Богдановичь таке мовивъ:

„ Коли мы, козакв, пбдклонилися вбдъ вго царске вели-

чество, то оЛцявся царь вбдьностей нашихъ не ломати; а те-

перь прислано до насъ така пакты, що мусимо стратити свои

вольности; якъ були мы ибдъ королемъ, то вбнъ ватихъ воль-

ностей не займавъ, вбдкинулися жь мы вбдъ короля та иод-

клонилися цареви, що бь вонь в%ру вбдъ ляд-

ского утиску захистивъ й оборонивъ, що бь не покатодичено

наеъ, або въ YBio не повернено“.

Бутурлинъ обернувся до Выговского :

„На тебе, важе, гетьиане, 30BctMb царь не сердиться,

а отъ ты передъ великимъ царемъ проступивъ: обирають тебе

ва Богданове мВсце, а ты великому цареви й не наиисавъ

й зв'Ьстки нВякои не подавъ. Великому цареви не В'Ьдомо, що

ты гетьманоиъ учинився, тымъ тебе й прописано по царскихъ

грамотахъ иисареиъ; ты бувъ перше за писаря, то писареиъ

и названо. Ты, гетьмане, за те не ображайся, служи великому

цареви по врежнёиу, а царске жалована та ласка будуть тоб'Ь

ще й 66льшй.

„Коли, каже почали мене за гетьмана обирати,

то я не хотЬвъ прийиати того регименту безъ царского указу;

я довго сверечався; але полковники та чернь врииусили мене

взяти булаву съ корогвою; нехай насъ царь пожалуе: скаже

не ломати нашихъ давныхъ вольностей, а мы ему рада слу-

жити будемо, на всякого ворога 6йТИ й н%коли не вбдкинемоея

вбдъ вго величества!“