— 11 —

Вбнъ нокдавъ на стблъ гетьманьскй клейноды, вкловивоя

та й вбшовъ до иоко%въ.

Выйшовъ водякувавъ за урядъ, врьвся

его, та повлавшн свбй каламарь, влейнодъ, ибшовъ

й соб%.

Обозный поклавъ свбй перначь ; суди, свою печатку,

иоарЬкалися урядбвъ та й повбдходили.

Рада мовчала. Козаки съ того дива тблько звиралися во-

м±жь собою; иншй хотЬли окликнути Выговского та боялвся.

Булава лежала середь двору й батато було, каже л%тонисець,

такихъ, що бажали йти бђ взяти, та не важилися безъ во.тЬ

народу.

Тымъ часомъ за ворбтьми знялося ремство. Посполитй

добивалися въ ворота. ТодеЬ осаулы, похожаючи поМжь коза-

ками, гукали: „Кого хочете настановити за гетьиана

мовчали. Осаулы кблька разбвъ иереиытували.

п Хмельницкого ! и чутн зъ натовцу; „Хмельниченко нехай

буде за гетьмана!Д

„Панове рада!“ мовивъ „Я ще молодый та не до-

сйдченый, та ще й не маю силы кермувати народомъ, а до

того не давнечко померь мбй батько, суиъ та журба мене

вригн±тили “ .

Деякй сотники овили такъ :

„Най буде Хмельниченко за гетьмана; ходь вбнъ й моло-

дый, та нехай наша слава буде така, що въ насъ за тетьмана

Поки вонь иододый, будуть 6г0 навчати добра

люде, а дбйде своихъ лТъ, самъ буде правити. Нехай и Вы-

T0Bckii и Носачь та й ус•Ь нехай будуть на своихъ урядахъ ;

якъ за неббжчика батька Хмельницкого було, такъ воно нехай

й теперь буде“.

намовленый Выговскимъ, вбдиагався. Козаки

гукали :

„Не позволимо, не пуствмо Хмельниченка въ гетьмань-

свого уряду ! и

доводивъ, що ему, во лТахъ вго, треба ще

вчитись, а гетьианъ мусить бути коло вбйска та вередъ вести

возакаиъ.

Тутъ сотнввъ, врихидьный до Выговского, вы-

гукнувъ :