— 21

внша; я жь тыиъ часомъ упораюсь зъ бунтбвввками та зра-

дниками. Вони набрехують. на насъ, бунтбвники, мы цар-

скому величеству не В'ЬрнВ, а мы живымъ Богомъ

небомъ и землею заприсяга€мось: що бь намъ Богъ свовп

ласки не показавъ, коли мы коиио, або копти будемо яке

лихо! Явь Бога, такъ и его, великого царя, тримаемось“.

вбдиовивъ, що безъ царскои воль за

про не ибде. Даренно черезъ три дн'ь посля того,

зновъ вросивъ его й саов%щавъ, що вловила Татаръ, котрй ка-

жуть, що хань съ Поляками ладиться напасти на Украину. Ро-

не пбшовъ на Задн±нре. Отъ же клошотавшись

перевести Ромодановского за ДнВцро, здавться ,

справо перенявся страхомъ. ему бажалося розъеднатп Ромо-

дановского съ Трубецкипљ й затровадити его въ край,

де усяка „чиха заходы (коли бь вони стравд•Ь иочалися булт,

якъ ходила чутка) сибткали бь негодоване и перешкоду, та

де не ибгъ бы стати противь ласки тубольцьвт,.

Потбмъ вытравивъ Хмельницкого до

ki6Ba вчитись, а самъ вынявъ съ подъ земл•Ь скарбы (Оля

що закошавъ зъ нвиъ й почавъ обд±-

ляти та частувати старшину, значныхъ и простыхъ козакбвъ.

Веселй бенкеты тяглиея кблька тыжн%въ безъ перерыву. Вы-

бувъ чолов%къ тверезый, але що бь сводобатись черни,

удававъ пяного, поводився зъ простыми козаками по бурлац-

кому, бувъ дуже вв'Ьчливый съ подручными, й козаки весело

гукали: „Отъ щирый, не гордый козакъ

На ЛитвВ, за останнй часы, розповсюдилось козацтво, такъ

якъ се було колись на самбй Украин±; шосполитй по власнбй

во.“ цисалися въ козаки. На Украин•Ь урядъ нама-

гався обмежувати ихъ число; на Литв± те саме чинили теперь

московска воеводы зъ приказу свого уряду. Въ могилев-

скбмъ повьт± писалися въ козаки хлђборобы. Урядъ виъ за-

боронивъ, але полковнивъ Нечай, що бувъ у Лит“ за нака-

зного гетьиана, таки писавъ ихъ у реестры. Московска воеводы

зайвыхъ свавбльныхъ козакбвъ выключали самй, били ихъ

Eian, били кнутами и сотникбвъ зъ осаулаии, що бь та