— 13 —

Проста козаки, каже лВтописець, були Вростй, вони

не вбачали въ сему н%чого особливого та й згодилися. „Добре,

кажуть, нехай такъ! Служи, пане гетьмане, В'Ьрно цареви

й будь за гетьмана въ вбйску заиорозкому та чини намъ добрый

порядовъ “ .

узявъ булаву: „Ся, каже, булава, доброму на

ласку, лихому на кару; потурати жь у вбйску я шЬкому не

буду, коли вы мене за гетьиана обрали, 60 вбйско заиорозке

безъ страху пробути не може ! ц

„Вичитай же намъ, мовили доиковники, новообраный пане

гетьмане, жаловану грамоту великого царя, нехай мы будемо

знати, якй намъ его царске величество вол± надавъИ.

Тод% гетьманъ голосно прочитавъ грамоту.

Выслухавши, старшины мовили :

„Дякуемо за царску ласку й радй до Акъ служити зъ

ус±иъ вбйекомъ зашорозкимъ, нехай только щарь не

попускав насъ своимъ ворогамъИ.

посля другои злстки, що подавъ у Москву,

якъ обрали его, супроти него ставь его

гетьманъ неббжчикъ посылавъ на Татаръ зъ своимъ сыномъ

и давъ ему булаву й бунчукъ, якъ наказному гетьманови.

здаючись на се, не хотђвъ вбддати булаву. Выгов-

посылавъ до него Хмельницкого, та якъ

затявся, то вбддавъ ажь черезъ тиждень, коли вже его при-

мусили козаки.

Такъ скбнчилася ся славетна рада. и0славъ до

Зааорожцћвъ и, що бь ибдлеститись, вшевнявъ, що не вважае

себе за саравжнёго гетьмана, доки вго не признав тЬчове то-

вариство; пбславъ, сцытавшись рады, посольство до Крыму ;

вбдославъ, задевняючи свою ирихильнбсть до короля польского

посла Бенёвского, котрото козаки, зъ не навид%вши панбвъ,

трохи були не вбили. Одночасно зъ сииъ сшойщавъ

московского воеводу, що Бенёвского прислано, що бь учинити

розииръ й казавъ, що вони его затримують; лаявъ Полякбвъ,

опойщавъ, що король еднаеться зъ имиераторомъ

и зовсьиъ не думав миритися зъ Москвою та додержувати

умовы, що поклавъ при лихбй годин%; що пошла чутка, нВ бы

козаКи восварилися зъ Москвою и Поляки у куй зъ ханомъ

Крымскииъ лагодяться напасти на Украину. Вбнъ казавъ, що