— 18

посля корсуньсвои рады вырядили до Москвы пбслан-

цями: ворсуньского полву осаулу Миневского та сотника

Евхииа Коробку; вони повинна були иросити царя, що бь

ствердивъ Выговского на гетьманьскому уряд± та права ко-

зацка, яка прописано въ першбй царскбй грамотд що дана

була ибсля иереяславского зъвднаня. Гетьманъ иустивъ Бе-

нёвского, запевняючи ирихидьвбсть до короля. Але Польща

не хот±ла покинути Украину безъ догляду, й заразъ за Бе-

нёвскимъ прибувъ за агента гонець Вороначь. Яке то

було щире братане зъ давными ворогами, знати съ того, що

одночасно, якъ об'Ьцявъ козакамъ права, свободу та

братерство, у Выговского бувъ иерехоиленый листь вбдъ Ма-

ховского, полковника польского, до одного крымского мурзы.

панъ умовлявся съ Крымцями, що бь купно напасти

на своихъ душманбвъ, козакбвъ. А щиро витаючи

польскихъ послбвъ, перехопленый листь пбславъ зъ Миневскимъ

до Москвы, ще й свов±стивъ до того, що на Украину прибувъ

вбсля Бенёвского Вороничь — намовляти козакбвъ до польского

ибдданьства; только жь козаки не дадуться въ шоры себе

впяти й таки будуть В'Ьрнй цареви. Съ Крыму вельми було

небезаечно УкраинВ. Останнёго часу, еднанв хана съ Польщею

найббльше перешкоджало УкраинВ брати гору въ 60poTb6t зъ

Ляхами. Якъ почули КрымцгЬ, що не до вподобы Украинђ мо-

сковске панованв, то хань заходився миритись, а Вы-

выправивъ до Бахчисараю посла свого Бута съ това-

риствомъ.

Пбсля выбору на рад±, гетьиану ще треба було, по ко-

зацкоиу звычаю, поблагословитись въ церквь. Гетьманъ, пол-

КОВВИЕИ й старшина рушили до ki6Ba й 13. листопада ихъ

таиъ бучно привитии коло земляного валу. Тымъ часомъ по-

мерла Выговского сестра, а Тетерина жьнка; зббралася вся

родина Выговского саравляти похороны; посля того узялвся

вже до Ола 17. листопада въ Братскому монастыр'Ь, въ ври-

томности царсвпхъ воеводъ, унесли до церкви гетьманьску бу-

лаву, шаблю й бунчукъ, що давъ царь Хмельницкому. Пбсля

об±ду епископъ Лазарь Барановичь, покрошивши

клейноты святою водою, вбддавъ ихъ гетьманови. „Приймаючи

гетьманьство, мовивъ ему архипастырь, повиненъ ты служити

великому цареви вЬрою й правдою, якъ служивъ до сего часу: