— 16 —

приславъ такй умовы, що бь у козакбвъ вбдвяти найголовн'ЬйтА

вольности. „А я, каже, въ неволеЬ бути не хочу“, та й почавъ

зр%катись свого гетьманованя. Вбнъ опойстивъ, що рада мав

право обрати другого гетьмана й вбдмхавъ осторонь. ТодВ

старшина подалася за нимъ, завернули вго назадъ и почали

благати, що бь вонь не цурався - гетьманьского уряду.

Самбйло Богдановичь-Зарудный давъ виу до рукъ булаву.

„Мы, мовила козацка старшина, одностДйно станемо за

свои вольности, що бь у насъ неЬчого не вбдняли, що бь не

було uepeMiHb1; якъ колись була, що бь такъ й теперь збста•

лися мы вбльнй“

немовь чинивши ус%хъ волю, зновъ вринявъ

булаву. На сему й скбнчилася рада.

Другого дня рада зббралася вже у двореЬ. чело-

йчишко Николка“, котрого тбславъ воевода под-

слухати, що д%ятиметься на радћ, втиснувся пром'Ьжь козакбвъ,

чи може сховався, де була рада, й вотбиъ коротенько росказавъ,

що таиъ д%ялося (И я Николка биль въ той с“тлицд го была

рада), спойщавъ вонь свое начальство на роспитВ.

сказавъ: „За гетьмана неббжчика Б. Хмель-

вицкого мы не мали рады, але теперь вы обрали за гетьмана

мене, и я безъ вашои вбйсковои порады н%чого не чинитииу.

ОповВщаю жь теперь васъ: приславъ до насъ король

припрошувати насъ до спблки („Николка“ шеребрехавъ, що въ

„пбдданьствои, у листЬ жь Бутурлина просто спблка, а не

ибдданьство), а царске величестбо приславъ до насъ грамоту,

докоряючи, що мы безъ его волгЬ зъ повдналися ;

хоче, що бь Антона Ждановича покарали: „Вы вже, каже,

колись зрадили королю Шведскому, зрадили й хану Крымскому,

й Угорскому, й господареви Волосному, а тетерь

и насъ хочете зрадити. Чи довго ще вы хильц'Ь справляти-

мете

Гетьманъ хотЬвъ, мабуть, роздмухати незадоводенв, що

повстало вже на царя, але у куп± зъ симъ и себе вылучити,

явь що з“стка про те до часу прийде до Москвы; черезъ те

вбнъ почавъ радити козакамъ покоритися.

„Якъ що, каже, розыднавмось съ царскимъ величествомъ,

то намъ 66.льше не нятиме за нашу нестал0сть,