— 23 —

платили люде панамъ польсвимъ; вбйска жь ковацкого только

й збстанеться, що на Запором десять тысячь, й жалуваня

имъ даватимуть зъ нашихъ зыскбвъ вбдъ орандъ та млы-

новь; а 66льше вже не буде вбйска, а стануть уегЬ м±щанами

та хлопами ; хто жь не схоче та хловомъ бута,

того въ драгоны чи салдаты повернуть. Хань же

заврошув насъ, що бь мы, явь и перше, братерство аъ ним

%мали й не выиагае вбдъ насъ ньякихъ шодатвбвъ...“

Скоивши таку волотнечу иромьжь народомъ, череаъ

кблька ДН'Ьвъ толковникъ вже шле иншй нехай,

мовлявъ, возацтво не турбувться. Отавъ то лякавъ

нарбдъ, то зновъ немовь засиокоювавъ, й такимъ робомъ дер-

жавъ его въ неиевности, що бь легше орудувати нимъ, та по-

вести, коли буде треба, до евоеи меты.

Инша полковники за ДнеЬтроиъ и собВ збаламучували

нарбдъ однаковыми зйстками. За ДнеЬтромъ 66льше було знати

охоты боронити свои права й полковники задн'ЬиряньскВ иосы•

лали на л'Ьвый 66къ де такъ писали: „Мы, возави

заднћпряньскй, не звыкли до неволђ й намъ не треба et. А коли

вы вбдклонитеся цареви, то мы съ Татарами на ваеъ битимемо“.

царь не додержавъ прежнёи умовы; панъ гетьманъ

и мы, старшина, царскому величеству волею своею

не поступится; не хочемо воеводбвъ царскихъ, вбдкинемось

вбдъ царя; хань за насъ стане, насъ вважатииуть

тбльки за его ибдданыхъ; а водаткбвъ н%якихъ не будемо

даватиц.

Вороги московского панованя мовили народови таве :

„Ось якъ уберуть васъ у шоры царь зъ Москвою, та позаво-

дять „кабаки“, то не всякому можна буде меды та гор'Ьлви

курити; скажуть тод% въ чорннхъ чоботяхъ ходити й жупанбвъ

сукняныхъ не носити; повасылають своихъ повбвъ й митропо-

въ ki6Bt свого настановлять, а нашого въ Московщину

возьмуть; та й увесь нарбдъ туды жь погонять, а збстанеться

тысячь десять козакбвъ, та й то на Заворожу; а тй, що ли-

шаться по городахъ, муситвмуть вбдъ ка[йтанаии служитиД.

Полковникъ пустивши по сотняхъ таку по-

голоску, еводћвався, що вона добре настроила нарбдъ, й ва-

гадавъ збиратись до Миргорода на раду подкову усвиъ сотни-