— 148 —

дища: печи, розвалена цегла, колодя и иншй звалища•

завалили дорогу черезъ м±сточко. Зъ другого боку лежавъ

лугъ. якъ только побачивъ козакбвъ, заразъ

гувнувъ до свого вбйска: „Ба! ось вони! ось нас±ня адочиннои

ворохобнв, гадюче настЬнв! Се гадюки, що гидше ихъ и на

землВ нема. Поляки! забер%ть теперь у нихъ назадъ вольне

звана вашою збровю, скрушвть вязу подлому хлоаству! нехай

воно кровью змые свое шляхоцтво

ввдавъ, и старшина не ба-

жають иомагати Шереметеву; але тямивъ и те, що шростй

козаки ненавидять Полякбвъ, а старшина тблько недолюблюе

ихъ. Ворогуючи теперь на Москальвъ — старшина готова ври-

стати до ПольщВ, але иойв иншимъ BtTpoMb и старшина про-

м±няе Польщу на Москву. Тымъ-то мгЬркувавъ

довести такъ справу, що бь потдмъ можна було лояльно ска-

сувати гадяцку умову и здаватися на те, буцьмъ.то у ко-

закбвъ Поляки зброею вбдобрали те, що кодаки своею збровю

придбади вбдъ ПолякОвъ.

Паны и шляхта побачивша козакбвъ, котрй накоили

столько лиха, загоргЬлися ворогованемъ. Ще ватажки не по-

чинали вмовлятися, а вже половина вбйска Любомирского ио-

стила греблю черезъ дугъ. гетьманъ

(теперь воевода) найзавзят%йше выступавъ проти вла-

сныхъ землякбвъ и прежнихъ своихъ подручникбвъ.

Одначе справа не пбшда такъ легко, якъ гадали соб±

Поляки. Козаки вагалися, але побачивши, що Поляки напада-

ють на нихъ, стали оборонятися и прогнали тыхъ, що

до козачого табору — во руингЬ Слободища: та жь Поляки, що

пошли лугоиъ, загрузли въ болото и мусили вертатися назадъ,

стеженй козацкими кулями.

Въ козачоиу табор±

— справа повернулася на руку По-

лякамъ; тамъ скоидося страшенне бездаде: старшина докоряда

гетьманови; одень одного обвинувачували; сверечалися, гомо-

ньди, радилися и такъ забили гетьманови вамороки, що вонь

не стямивъ себе и гувавъ :

— „Господи Боже мой! вызволи мене зъ сего пекла! не

хочу я гетьманувати, поду въ ченцв, молитимуся Богови

— буду терц'Ьти! Абы ТДЛЬЕО

За що я, «черезъ зраду другихъ