— 162 —

свовиу звычаю руйнувати. Набравши бравц%въ и Миоцтва,

мужчинъ, Татаре погнали ихъ до Крыму, та зустр•ћлися зъ

Запороацямв, котрыхъ Сухов“ в%въ на завомогу Шереме-

теву. Запороло потрощвли Татаръ и вызволили бранцьвъ.

По Украин'Ь поднялася завируха: нарбдъ гидився душкою,

що бь зновъ покоритися ибдъ Полякбвъ; хоча було численно

и такихъ, що ненави$ли и МоскалВвъ, покоштувавши вбдъ

нихъ и утискбвъ. На лихо ще въ 1660 р. стояла по-

суха и хлЫъ не вродивъ. По зруйнованбй Украинј стала до-

рожнеча и голодъ. Нарбдъ не тямивъ, куды голову прихилити.

Рознеслаея гутбрка, що отъ-отъ буде страшный судъ: вьщу-

вали, що ще гбршй лихолђтя йтииуть одно за однымъ, що

року 1661 буде скрбзь по Ефлому св±ту велика вбйва, а по-

тбмъ трусь аемл±, потечуть огнянй рВчки, гор±тиме

земля, а року 1670 потемнећб сонце и наступить день стра-

шного суду. По Украин± ходила гутбрка, що десь•то въ Ва-

виловьскому царствђ народився вже Антихристъ, котрый пе-

редь кончиною св±та спокушуватиме и мордуватиме людей.

За такого становища Хмельниченко не тямивъ,

що вму чинити? чи гетьианувати, чи йти въ ченц±, якъ 06'Ь-

цявъ 66ля Слободища. Съ природы бувъ полохливый, не

навь воль, до того чоловькъ журливый, и разомъ

загор±лый. Вбнъ въ доброго и пбддатливого мбгъ ставати су-

ворымъ и упертыиъ; и чи такъ, чи инакъ, а не було въ него

своеи волЬ, живь вонь чужииъ проводомъ, чужою волею.

Пбсля Чуднбвскои справы треба було порадитися съ козаками,

окивути думками всю Украину, та погадатв, що девяти, съ чого

почати. Скликали раду въ Корсун±. зашросивъ на раду

и Бенёвского; певно вбнъ спод±вався, що вже жь

зум'Ь6 вермувати натовпомъ. Треба було, що бь хтось въ имени

короля промовивъ до козакбвъ. Доки зМздилися полковники

та сотники, минувъ $лый мВсяць. По козацквмъ звычаямъ,

коли не прибувъ на раду хочь одень полковникъ, не выря-

давши ва ню свого заступника, то й рада була не въ раду.

Рада 366ралася 30. листопада. вагався: чи зр±ва-

тися ему гетьмайьского уряду, чи й ? И гетьмановане прима-

нювадо его до себе и гетьманувати будо боязко. Де-хто зъ стар-

шины и полковникбвъ, хочь не прямо, а на догадъ натявали