— 163 —

ему, що имъ бы було во серцю, воли бь вбнъ зложввъ гетьмавв•

ску булаву. Були така, що спод±валися посля Хмельницкого —

гетьманувати; були й прихильники Выговского. На на-

1Њкали — разъ за те, що вонь постувився Москалямъ въ Пе-

реяслай, а въ друге за те, що передъ Поляками вбдр±кся

вбдъ Руского квяз±вства. Не було у вдачи, що бь тягла

людей до покбрдивости виу. Козаки ибдлягали лишень подъ

того, за вимъ вызнавали силу моральну и

ще перше радився въ Любомирскимъ, чого

держатися польскому застуинвкови и прирадиди пидьнувати,

що бь гетьманувавъ и дальше, а за писаря взявъ

Тетеру: сио#валися, що Тетера буде прихвльнымъ до

Полякбвъ. гадавъ, що зъ якъ разъ геть-

манъ, якого то$ треба було Польщ±: держати его въ своихъ

рукахъ легше було, н'Ьжь иншого. Та й пошановане козавбвъ

до роду Хмельницкого могло сцрияти на czuuariz козакбвъ.

Бенёвсд при±хавшв до Корсуня, васампередъ ставь

выйдувати у водковникбвъ, яка у нихъ думки. Повливавъ

вхъ до себе и мовпвъ: важе, що не хоче 66льшь теть-

манувати: що явь вонь зречеться, кого гадаете обббрати ва

гетьмана ? д

ему вбдцов•Ьдали: „Нехай Юрко положить булаву—а вого

обббрати, про те н•Ьчого турбуватись... Мы вже маемо такого,

що добре гетьмануватиме. Мы вго заразъ и выберемо.“

Полковники вели розову тавъ не, наче бь то бажалй

пбддобритися до Бенёвского, гадаючи що й вонь тои думки,

що бь не гетьманувавъ. Отымъ другимъ, на вого мФтили

полковники, бувъ Одначе хочь и бувъ

прихидьникомъ Полякбвъ, але вони тянили и те, що вбнъ

еднавъ Украину съ Польщею только Федеративно, и въ самбй

речи добивався самостбйности Украины. стоявъ ва

Велике князьвство Русне, а вбдрВкся вбдъ сего ЕНЯВ'Ьв-

ства. Стане гетьмавомъ, звовъ зайде р±чь вро вня-

3'Ьвство. не вбдр±вся бь вбдъ него[ вонь зновъ почне

вымагати ирежнёго, здаватиметься на те, що соймъ

згодився на гадяцку умову. Далеко л±вше, що бь и див

гетьманувавъ Хмельницкт: за него й речи не буде про Руоке

ЕНЯЗ'ЬВСТВО.