— 160 —

внбачить минуче, про все забуде п ще затвердить и збереже

усв возацвВ права. Козакамъ 66льшь можна сио$ватися вбдъ

польскои н'ь жь вбдъ московского варварства и хи-

жоств.

НВ нВ старшина не знали, хто возьме ве-

ревагу, то й вырядила одночасно гон$въ и до 11оляк6въ и до

Москальвъ. До Шереметева Морозь повьзъ 3BtcTkY, що воза-

вбвъ напали 11одяки, то що бь вбнъ швидше пряиувавъ до

м±сточка 11ятви на пбдмогу. А до польского табору повхавъ

полковнивъ Петро Дорошенко зъ двоиа товарищами. Треба

було съ 11оляваии такъ повести рьчь, що козаки йдуть на

мирову зъ ними не съ принуки, а въ доброи своеи волв.

Дорошенко вдавея до Любомирского и мовивъ :

— „За що отсе, ваша милость, 11оляки вавадають на насъ ?

Мы й не гадаемо воювати проти васъ, лишень зъ неминучости

мусимо оборонятися. Козаки не хочуть ворогувати съ 110.ия-

ками. Мы прибули сюды за тыиъ, що бь вбдлучити Цыцуру

вбдъ МоскалВвъ и теперь водимо поаднатися зъ вами, коли

вы прихильно приймете насъИ...

Гордовитый вочавъ пиндючитися передъ ко-

вацкими послами. Дорошенко й соб± пбднявъ годову и про-

мовивъ :

„11ане гетьмане! покиньте вы причины старои ненависти,

и прийм'Ьть тыхъ, що горнуться до лона вотчины; бо—инакше

правда за нами. Мы мавмо шабл± и самопалы. Наша Зброя

славна. ГЛЯД'Ьть же, що бь зъ сего не выбухло такого огню,

вбдъ котрого стемв±ють ваша надн на або и Фл-

комь розв±ються наче дымъ“.

11риВхавъ Нурадинъ. 11овитавшись, вонь, обертаючись

разоиъ и до Любомирского и до козакбвъ, мовивъ :

„11ане гетьиане послухай козакбвъ; не годиться нехту-

вати ихъ прошенеиъ; вони В'Ьрнй ибдданки короля. Та до того,

коди лютуватимешь на нихъ, то се тобђ пошкодить. Таланъ

ще не покинувъ козакбвъ. Коли ихъ роздратувшь, вони, звы-

чайно, кусатииуться. Не дратуй±е жь отсеи пчолы, лћише

бер±ть вбдъ неи М'Ьдъ. Вамъ 66льша слава буде повернути

на Мосваля и почастувати вго такъ, якъ слвдъ частувати не-

прошеного гостя“,