— 155 —

бору. За нииъ ибшло 2000 козакбвъ. Орда явь побачила ихъ,

такъ прожогомъ и кинулася на нихъ. Поляки, выряженй за-

хищати козакбвъ, доводили , що Нурадинъ ручить за ко-

закбвъ Татарамъ, звычайно не слухняныиъ до своихъ урядни-

Ебвъ; ся порука була байдуже; вони пустилися бити коза-

кбвъ. Погибло близько двохъ сотень козакбвъ. Иншихъ Татаре

полонили. ТодеЬ де-хто съ козакбвъ, бачивши, що ихъ бють

замвсть того, що бь витати, вернулися до московского табору.

Тблько Цыцура зъ невеликою частиною козакбвъ забрався до

польского табору.

VIII.

А въ московскому вбйску на той часъ подходила отчай-

душна година. Таборъ польске вбйско оточило на-

вкруги: насыпали вони вадъ; постягали на него гариаты и ва-

лили безустанно. Коней було выгнати попастися.

Вбдъ людскихъ и кбньскихъ трудбвъ понесло тавою во-

нею, що зъ далеку не можна було не затыкати носа. Браку-

вало харчВвъ и пороху; и той, бувъ, вбдлигъ. Дощь

длявъ, неиовь зъ в±дра и въ день и въ ночи; въ табор% вбдъ

гразюки и гною зробилася багнюка во саий кольна. Людямъ

В'Ь-де було лягти свочити; не будо захистку нь вбдъ дощу,

нВ вбдъ польскихъ куль и бомбъ. Становище Мосвалввъ було

горше усего, що можна вытерпвти чолов±кови.

Дня 26. жовтня зъ московсвого табору прибувъ до подь-

ского „думный чолов±къи Ивань AkHi0i6Bb. Мабуть вонь бувъ

чоловђкомъ зъ освјтою, та ще й риторъ. Ставши передъ теть-

маномъ, вбнъ мовивъ :

2- „ЗлоМмо, Поляки! мирову на добро обохъ народбвъ —

московского и польского. Мы зъ одного племени, якъ йти на

дерев'Ь зъ однои цввки; говоримо похожими мовами; похожа жь

одень на одного и одежею и звычаями ; до того жь мы сус%ды

и судь покаравъ насъ. Кблько то вже лјтъ

мы воюемо одень одного. Надъ еимъ журяться Ангелы Бом,

а вороги душь и Вдесъ нашихъ ввшаються, радВють. Що

коли бь руки, замВсть того, що бь дапати вовка, почали бь

одна одну дерти, то вже жь усе вдо добувъ бы собЬ звјръ.