— 164 —

вавитавъ у хату до Хмельницкого и умысно

вайшовъ у ночи. „На що отсе, ваша милбсть, гадаете зложити

булаву? спытався

— „Я молодый чоловђкъ, безъ

досв±ду, вбдпов±въ та ще й не здужаю.“ Сиравд± вбнъ

хорувавъ на причинну, в на силу.

„ Велика шкода мен'Ь, мовивъ Та се ще й ве

тава причина, що бь заводити въ оиасливбсть и вашу господу

и ваше добро... Се все вытворяв отой только

вбнъ ставе гетьманувати, вамъ лиха не минувати.“

вбдповьвъ, що не гадав, абы такъ лю-

тився на него и запевнявъ, що козаки не выберуть Выгов-

ского.

„Я розмовлявъ съ полковниками, и выв±давъ ихъ думку,

мовивъ вони не таилися, що коли вы зложвте бу.

лаву, то не кого иншого, а якъ разъ Выговского выберуть.

Свытайте ихъ. При MeHb вони не вбдважаться говорити вже

въ ввчи неправду.“

вбславъ за полковниками. чекавъ

ихъ и промовивъ до нихъ, якъ посходилися. „Отъ, панове пол-

коввики: Отсе я уеов±щую вашого пана гетьиана, абы вбвъ

швидше скликавъ раду. Чекаючи ваш0и рады, панъ корон-

ный маршаль не вбдвускав кварцяного вбйска, а держати

дальше вбйско въ голоднбй краин± не можна. Маршаль про-

сить, що бь вырядили до него обозного вбйска зааорозкого

Носача; треба имъ умовитися, якъ-такъ розкватирувати вбй-

ско, що бь съ того не було козакамъ жаднои ваготы. Та отъ ще

усовьщую пана гетьмана, що бь вонь не зр%кався гетьману-

вати, не доптавъ батькбвскои славы; на лихо йякъ не здолаю

усовћстити его. Я повВдавъ ему, що коли вбнъ положить бу-

лаву, то вы, панове полковники, выберете на гетьмана не вого

иншого, явь о того.

Полковнивамъ було нВяково вбдъ такои неспо$ванои

став$й око-на-око. Н'Ькуда имъ було выкручуватися: вони усгЬ

въ одинъ годосъ . гукнули:

— „Завтра нехай буде рада. Коли ты, пане гетьмане, поло-

жить булаву, то вже жь намъ де бути безъ гетьиана. Мы

заразъ вырядимо по него и вбддаио подъ его покровъ своихъ

ж'Ьвокъ и д±тей.