— 28 —

Дудоля зйкку мёкку дудолить (ребенокъ грудь сосетъ).

На мазй сдезки.

Грибы распустилъ, развјсилъ.

Нюни распустилъ (сдожидъ губки, чтобы плакать).

Плачить рабёнычпкъ усею щирыю праудыю.

Ни крйку, ни вйку дђти).

Цытьтя, цытьтя, Д'Втвп! усимъ будить па цыцки, а каму и дм.

Малинькыва пригишбють, а ни большинкава.

Ни бряши сабачою губою: а то падсаку язычекъ.

Ни прасй рбна јсть: попь уха атрјжить и на лисицу узсодить.

—Надајла стыать!—

—«Дно вывалитца сјдючи».—

Рабеныкъ, якъ апекушъ, якљ изъ Мста зшЬпдинъ (о тодстомъ

ребенкј).

«Мышка вочки зъјла» (приговоръ, когда ребенокъ съ тру-

домъ раскрываетъ глаза послгЬ сна).

Клади рябенка у люльку: i0Hb тухнуть (спать) хочить.

Ищ5 i0Hb ня вйтыхся.

1онъ ба затухъ, якъ ба яго пакалыхау.

Вяликъ расти, будь ребенку).

Будить рабёныкъ хуть день скагатать, а нада бараньва хла-

патать.

Кошка сказала:—«Дай Бохъ майму хазяину семира кароу дой-

ныхъ и семира Д'Ьтыкъ: пральють, и я вокала ихъ буду сыта»

—Д'Ьтки, кушаитя!—

—«Кыса!» (кыса—вышдо, а ребенокъ хомлъ сказать «висло»)

мать сМется:

— А ты жъ атгонь кысу (кошку) !..

Ни буди торя, кади спить.

Усихъ дятей жалка, каторыя по пылю и каторыя по пылу.

Тэя дгЬти, што по пылю, а ня тэя дјти, што по пылу.

Ни дай Бохъ на чужихъ дятей итти.

Ни дай Бохъ, штобъ сваи дјти заставались людёмъ.

Хвостъ длиненъ (джей много).

У ваго дјти, у таго щастя.

Дятей многа, жить ничога.

Четвира дятей сиротъ—чатыри гори.

Када бь ня дЖи, Маскву бь матушку аминули.

Адинъ рукау—и тэй падяру ли сваихъ дятей.

Чужой вјкъ узрастйть—свайго пјйукратить.